Тригуб Станіслав Вікторович

Дата народження:

10.02.1997

Дата загибелі:

11.05.2022 (25 років)

Місце народження:

Україна, Чернігівська область, Новгород-Сіверський район, Нехаївка

Місце проживання:

Україна, Чернігівська область, Новгород-Сіверський район, Нехаївка

Місце загибелі:

Україна, Луганська область, Сєвєродонецький район, Білогорівка

Місце поховання:

Україна, Чернігівська область, Новгород-Сіверський район, Нехаївка

Військова служба:

з 2019 року за контрактом у ЗСУ, навідник танкового взводу танкової роти танкового батальйону

Нагороди, відзнаки:

Орден " За мужність" III ступеня ( посмертно)

Станіслав Тригуб народився і виріс у селі Нехаївка в багатодітній родині. Закінчив місцеву школу. Вищу освіту здобув у Глухівському педагогічному університеті імені О. Довженка в 2018 році, здобувши кваліфікацію вчителя фізики, математики та інформатики.

У період з 12.09. 2018 р. по 21.11. 2018 працював на посаді продавця-консультанта ТОВ " ДІЄСА".

З 22.11.2018 працював в ТОВ " СІЛЬПО-ФУД" на посаді продавця продовольчих товарів.

Із 2019 року проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України на посаді навідника танкового взводу танкової роти танкового батальойону.

Нажаль 11 травня 2022 року під час виконання бойового завдання загинув на Луганщині. Поховали Станіслава 18 травня 2022 року у рідному селі.

Указом Президента України №523/2022 від 21 липня 2022 року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Саніслав Тригуб нагороджений орденом " За мужність " III ступеня ( посмертно)

Спогади...

Розмова мами з сином... Валентина Тригуб: " Минув рік...а біль не стихає... Це рана на все життя... Після втрати дитини, не виходить не думати про неї, а тим паче забути, і ніколи не вийде. Я буду пам"ятати і сумувати за тобою, мій синочок, поки я дихаю. Пам"ять про тебе не зітреться поки я дихаю. Я буду писати про тебе поки я дихаю. Квіти на твоїй могилі будуть квітнути поки я дихаю. Ти будеш жити в моєму серці поки я дихаю. Все моє життя тепер лиш пам"ять про тебе, моя дитино. Іншого пояснення своєму життю я не маю. Вічна і світла пам"ять тобі мій Герою! Спочивай... "

Таня Іванченко :" Це - Стас. Був... Я закінчувала школу - він йшов в перший клас. Ми такі задавакуваті, типу дорослі. В свої 16-17. Він такий малий, із букетом.Діана Масинзова вела за руку. У нас так прийнято. Вести "першака" за руку. У перший клас. А тепер прийнято - вести в останню путь... Нас цьому ніхто не вчив - зустрічати і проводжати " стасів". Ми не знаємо, які слова знаходити для матерів, які ховають дітей, для дружин, братів і сестер, для дітей, чиїх батьків убили російські ракети. Але я знаю одне, ми ніколи не забудемо. Ніколи. Людина жива, доки жива пам"ять про неї."

Діана Масинзова :" Станіслав Тригуб наш Герой, наш захисник... Не вистачає слів... Писала його портрет і сльози котилися рікою... Емоційно важко... Складно щось писати і казати, просто хочеться , щоб не забували... Не забули наших журавликів і янголів!!!".

На фасаді школи встановлені меморіальні дошки землякам, котрі загинули в цій страшній війні.