П'ясецький Максим Павлович
Трагедія родин загиблих воїнів - це трагедія нашого села, усієї нашої держави. Сумно від того, що білими лебедями в небеса відлітають найкращі.Цвіт української нації.Безсрашні,мужні наші Герої, що віддали своє життя за свободу рідної землі.Вони заслуговують ,щоб про них пам`ятали.
Майбутній Герой України народився 4 квітня 1991 року в селі Зарудинці, Житомирської області, Бердичівського району. Максим був світлим,позитивним хлопчиною. У 1997 році пішов до Зарудинецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, де і закінчив 11 класів. Після закінчення школи вступив до Сквирського вищого професійного училища №29 , де здобув професію автослюсаря. У 2009 році знаходився на строковій службі в м.Кам'янець-Подільському. Після армії працював у Києві, повернувся в своє рідне село. Три роки після, у квітні 2014 року його мобілізували. У не повні 23 роки він потрапив у зону АТО, де пройшов те,що за вік у страшному сні не бачили ні його батько, ні дід...
Про те,що Максим у зоні АТО , його сім'я дізналася від мешканців села: до останнього він не зізнавався мамі , де він і чим займається. За часи служби Максим пройшов нелегкий шлях. Досконало володіючи технікою роботи протитанкового ракетного комплексу другого покоління СТУГНА , він у складі 95 Житомирської бригади звільняв Слов'янськ, взявши славнозвісну гору Карачун. Сотні разів виводив хлопців із засади, прикриваючи їх вогняною завісою протитанкових снарядів, зокрема, з Донецького аеропорту. Тижнями чоловікові доводилося боронити кордони без харчів та з мінімальним запасом дощової води. По 12 годин поспіль він навчився сидіти в засідці не рухаючись ,щоб знешкодити ворога, і при цьому залишитися живим.
«Після тижня сухпайку, який складався із згущенки, горіхів і винограду, я не вживаю солодкого – відвернуло, на все життя наївся, – розповідав Максим. Виконуючи одне з таких завдань, під час чергового обстрілу Максим був поранений (контузія). Снаряди розірвалися надто близько біля нього, коли похапцем доставляв рацію керівництву. Вибуховою хвилею його знесло в рів, що й врятувало від тілесних ушкоджень. За словами Максима, найстрашнішим на війні є все ж не умови служби, а втрата життя, і навіть не свого, а побратимів: «Людина – таке створіння, що завжди швидко звикає як до хорошого, так і до поганого. Однак до смерті ніколи не звикнеш... Те відчуття, коли ти з товаришем стоїш пліч-о-пліч, відсікаючи ворожі напади вогню, а обернувшись, бачиш, що він уже не дихає... це не можна передати. Таке хочеш забути. І якщо на чергуванні у щоденному протистоянні ти забуваєшся, то, коли поринеш у сон, страшна картина повертається знову і знову... Втрачати рідних по духу тобі людей – ось що на війні найважче»
Після демобілізації Максим кілька років намагався повернутися до нормального життя. Одружився, народили донечку, мріяв забути пережите , однак не склалося....Постійні думки - "як там хлопці на передовій?"- не полишали... З грудня 2018 року Максим знову підписав контракт. Чоловік у складі 95-ї ОДШБр перебував у зоні АТО - зокрема брав участь у боях за Слов'янськ, Донецький аеропорт. З жовтня 2021 року Максим знаходився в зоні ООС - та з перших днів повномаштабного вторгнення перебував на передовій.
Загинув молодший сержант П'ясецький Максим Павлович, командир відділення 2 взводу протитанкових керованих ракет бригадної артилерійської групи в/ч А 0281 під час боїв на Харківщині, у селі Кам'янка поблизу Ізюма 20 березня 2022 року. Сиротами залишилися двоє маленьких дітей.
Указом президента України 320/2022 "Про відзначення державними нагородами України" за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України та вірність військовій присязі, молодший сержант П'ясецький Максим Павлович посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
21 листопада 2024 року Указом Президента України №777/2024, за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові, Пʼясецькому Максиму Павловичу — молодшому сержанту, присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота зірка» (посмертно)
Подвиг Максима — це не лише приклад відваги, а й символ нескореності українського народу. Максим боровся за мрію про сильну, незалежну Україну, за свободу, яку ми повинні зберегти. Герої назавжди залишаються в наших серцях і в нашій пам’яті! Вічна пам’ять і слава Герою та всім, хто поклав своє життя за Україну.
24 березня 2024 року в селі Зарудинці відкрито Алею Пам'яті, на якій увіковічено імена Героїв -односельчан , які загинули за свободу та незалежність України, серед них і П'ясецький Максим Павлович.
Спогади першої вчительки Давидюк Валентини Францівни: "Спливають спогади тільки гарні. Адже Максим був дуже світлою, позитивною дитиною. Завжди дотримувався обіцянки , яку давав. Він був справжнім другом, зберігаючи дружбу на всі свої роки. Він завжди вмів згуртувати, організувати.
Із 2014 року в рядах перших! Завжди підставляв плече своїм побратимам.
При зустрічах з Максимом , я бачила в його очах впевненість. Впевненість у майбутньому України! Він був героєм на Землі та став Небесним Янголом на небі!
Матеріали підготували:
Матеріали підготували:
Матеріал підготували: Грибок Богдан Олегович, учень 11 класу Зарудинецького ліцею Ружинської селищної ради Бердичівського району Житомирської області
Науковий керівник: Грибок Марія Юріївна, учитель історії Зарудинецького ліцею Ружинської селищної ради Бердичівського району Житомирської області
Список використаних джерел
Список використаних джерел
- Електронні ресурси соц.мережі Фейсбуку - група "Ружинська громада"
- Документи,нагороди загиблого Героя
- Спогади рідних,вчителів
Герої
