Воронін Владислав Валерійович

Дата народження:

23.04.1995

Дата загибелі:

29.11.2023 (28 років)

Місце народження:

Україна, Дніпро

Місце проживання:

Україна, Дніпро

Місце загибелі:

Україна, Донецька область, Покровський район, Степове

Місце поховання:

Україна, Дніпро

Військова служба:

20.03.2022 розпочав службу в Збройних Силах України на посаді офіцера Військової служби правопорядку Східного територіального управління. На цій посаді він продовжував займатися правоохоронною діяльністю, захищаючи права військових у ЗСУ, до моменту переведення у бойовий підрозділ в квітні 2023 року. Старший лейтенант, заступник командира 1 механізованої роти з морально-психологічного забезпечення 1 механізованого батальйону 47-ї ОМБр «Маґура» (в/ч А4699); на момент загибелі виконував обов'язки командира роти.

Позивний:

WOODSTOCK («Вýдсток»)

Нагороди, відзнаки:

За участь у боях за визволення села Роботине 16 жовтня 2023 року нагороджений медаллю «За військову службу Україні». Із жовтня 2023 брав участь у стрілецьких боях, які вела його рота на Авдіївському напрямку, за що отримав медаль «За мужність у бою». Нагороджений памʼятною медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно) від міської голови Дніпра 22.08.2024р.

За цивільного життя Владислав брав участь у різноманітних заходах по всій Україні як волонтер та організатор. Він захоплювався волонтерським рухом і мав багато друзів, які разом з ним займалися волонтерством, зокрема на музичних фестивалях The Best City.UA, Woodstock, Faine Misto, Zaxidfest, BezViz, Тарасова Гора, заходах First Lego League, "Robotica" fest, Interpipe TechFest та інших. Саме завдяки одному з перших, відвіданих ним музичних фестів ( "Woodstock" ), народився позивний майбутнього воїна – Woodstock (укр. «Вýдсток»). Сам Владислав пояснював свій вибір позивного тим, що саме це був період становлення його як особистості і тому мало вагомий вплив на нього.

Влад народився і жив у місті Дніпро, яке обожнював всім своїм серцем. Із дитинства був активним, мав багато захоплень – зокрема, займався рукопашним боєм, вільною боротьбою, боксом. Неодноразово ставав призером змагань, чемпіоном області. Здобув перший розряд з боксу. Також любив малювати і декілька років навчався в художній школі. Окрім цього, грав на гітарі, був барабанщиком у місцевому музичному гурті. Проте найбільше йому до вподоби була гра на джембе. Під час навчання у рідній школі №1 хлопець створив шкільне телебачення і був його керівником до випуску.

Після школи вступив до Університету імені Альфреда Нобеля, де у 2018 році здобув ступінь магістра за спеціальністю «Право», отримавши диплом з відзнакою. Також, після здобуття ступеню магістра, Влад вступив до аспірантури до Запорізького класичного приватного університету (у зв'язку з війною, на жаль, ступінь не здобув). Уже під час навчання Владислав розпочав юридичну практику, влаштувавшись на роботу в свою першу юридичну фірму. Згодом став помічником голови Ради Адвокатів Дніпропетровської області. Після успішного завершення університету Владислава запросили на рідну кафедру викладати студентам. У 2020-му він отримав Посвідчення адвоката України, провадив незалежну адвокатську практику та працював в адвокатському бюро.

З початком повномасштабного вторгнення військ рф в Україну Владислав доєднався до дніпровського волонтерського руху і протягом лютого-березня 2022 р. допомагав місту Дніпру та області. Але, як вважав сам Влад, цього було недостатньо для наближення нашої Перемоги, тому він почав шукати шляхи, де міг би стати корисним, враховуючи свої знання та вміння. Владислав мав звання молодшого лейтенанта запасу, яке отримав у 2017 р., закінчивши військову кафедру Дніпровського національного університету залізничного транспорту. Тому 20.03.2022р. добровільно долучився до лав Збройних Сил України і обійняв посаду офіцера Військової служби правопорядку Східного територіального управління. На цій посаді він продовжував займатися правоохоронною діяльністю, захищаючи права військових у ЗСУ до весни 2023р.

Пізніше, Владислав прагнув долучитися вже до бойового підрозділу. Таким стала 47 ОМБр «Маґура», де служив його найкращий друг Андрій Гусак. Тому восени 2022 р. він подав рапорт на переведення і остаточно перевівся у квітні 2023 р. Старший лейтенант Воронін обіймав посаду заступника командира з морально-психологічного забезпечення 1 механізованої роти, займався питаннями особового складу. Влітку того ж року, попри тяжку втрату кращого друга й побратима Андрія «Лицаря» Гусака Владислав продовжив воювати у складі 47 ОМБр. Разом з бригадою брав участь у боях за визволення с. Роботине Запорізької області, коли під час поранення командира роти взяв командування на себе. За участь у боях за визволення с. Роботине 16.10.2023 р. наказом Верховного Головнокомандувача – Президента України В. Зеленського – Владислав Воронін нагороджений державною відзнакою – медаллю «За військову службу Україні». Воїн продовжував бути захисником-адвокатом для своїх побратимів та посестер і завжди захищав їхні права, а також опікувався родинами своїх співслужбовців.

У жовтні 2023 р. підрозділ Владислава був переведений на Авдіївський напрямок, де воїни стали на захист таких населених пунктів, як селище Красногорівка, селище Степове, селище Бердичі на Донеччині. У цих боях дістали поранення і полягли багато побратимів Вýдстока. В одному з таких боїв командир роти отримав важке поранення, і Владислав залишився єдиним офіцером роти. Він прийняв надскладне для себе рішення – взяти командування ротою на себе як тимчасово виконуючого обов’язки командира. Побратими йшли за ним на позиції та в бій як за надійним та самовідданим командиром. Він не боявся проявляти ініціативу на полі бою і брати відповідальність за життя своїх бійців.

29 листопада 2023 року Владислав командував групою своїх бійців, стримуючи прорив ворога біля селища Степове Покровського району Донецької області. У тому останньому для Вýдстока бою, він, разом із побратимами, зуміли зупинити наступ ворога на селище Степове та втримали позиції своєї бригади. Ворогові все ж вдалося зайняти селище Степове, але лише через три місяці… В тому стрілецькому бою Влад, за словами побратимів, прийняв відкритий бій з ворогом, знешкодивши численну кількість окупантів. На жаль, під час того завдання, Владислав «Вýдсток» Воронін отримав мінно-вибухову травму, внаслідок якої загинув як справжній воїн на полі бою, навічно залишившись в строю.