Ус Віктор Миколайович

Народився 12 жовтня 1977 року в с. Купина Ічнянського (нині Прилуцького) району Чернігівської області у звичайній селянській
родині. Віктор був найстаршим у родині та мав ще двох молодших братів. Закінчив Загінську школу І-ІІ ступенів.

Нелегко довелося Віктору в житті, адже досить рано розпочав свою трудову діяльність: працював у місцевому колгоспі, НІКЗ «Качанівка», Парафіївському цукровому заводі, будівельником у м. Києві та Парафіївському ЗДО № 2 «Сонечко» Парафіївської селищної ради.

Вірною дружиною стала для Віктора Вікторія, з якою народили та виховали двох синів: Євгена та Дмитра. Зі сльозами на очах дружина розповіла нам про свого коханого: « Мій чоловік народився у с. Купина. Там він провів і свої дитячі роки. Після закінчення 9 класів навчатися не пішов. Відразу став працювати в колгоспі с. Іваниця. Через два роки став працювати в НІКЗ « Качанівка», де окультурював зони відпочинку відвідувачів. Після одруження переїхав на постійне місце проживання у смт. Парафіївка. Там же влаштувався працівником на Парафіївський цукровий завод. Після ліквідації підприємства працював будівельником у м. Київ. Робота була тяжкою. Да і за родиною дуже Вітя сумував. Ми кохали одне одного. Розлуки давалися нам нелегко. Він повернувся додому і влаштувався охоронником Дошкільного навчального закладу 2 «Сонечко». Так ми і жили. Виховували двох синів, Євгена та Дмитра, дбали про свою родину, цінували один одного. Вітя був дуже хорошим чоловіком, турботливим батьком. Був доброзичливим у ставленні до інших, нікому не відмовляв у допомозі. Мав хист до різблення по дереву і взагалі дуже любив працювати з цим матеріалом. Вітя був добрим плотником, вмілим будівельником. Своїми руками виготовив багато красивих побутових речей. Робота «горіла» в його руках. Ми ніколи з питань ремонту ні до кого не зверталися. Адже Віктор міг відремонтувати все: від автомобіля і побутової техніки до меблів. А ще Бог обдарував його талантом співу. Вітя ще з школи любив співати. Брав участь у всіх шкільних заходах. Вітя гарно грав на гітарі, мав унікальний слух і міг без нот заграти любу пісню. Він не мав музичної освіти, а був талантом від Бога. Без нього не обходилося жодне свято в Парафіївці. Люди йшли, щоб його почути.

Але проклята війна все змінила. Спочатку син Євген став на захист країни у лавах ЗСУ, а потім і Віктор. Мобілізували мого чоловіка 25 січня 2024 року. Служив водієм на бронемашині «Кірпі» у 152 – й єгерській бригаді. В його обов’язок входило вивозити бійців на позиції і забирати поранених. Під час його останнього виїзду в машину влучив FPV-дрон. Його і раніше обстрілювали, але цей раз став останнім.

Чорним днем став день 14 жовтня 2024 року для нашої родини. Від травм несумісних з життям Вітя загинув. Відбулася травматична
ампутація ноги… Боляче… Але потрібно триматися, ростити синів. Хочу, щоб вони були гідними пам’яті свого батька [28]». Ус Віктор Миколайович загинув 14 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Похований в селищі Парафіївка Прилуцького району Чернігівськоїобласті 20 жовтня 2024 року.

Список використаних джерел

Зі слів рідних і близьких