Бубало Іван Васильович

Майбутній герой України народився у селищі Любешів, Камінь-Каширського району, Волинської області 1 вересня 1986 року. Навчався у Любешівському навчально-виховному комплексі (тепер ОЗЗСО «Любешівський ліцей»).

Зі слів сестри Олени Дробишінець (розповідала для автора майбутньої книги про героїв, які загинули поблизу села Слобода-Кухарська на Київщині Павла Смовжа). «Іван народився 1 червня 1986 р в смт Любешів Камінь-Каширського району Волинської області. Закінчивши Любешівський навчально-виховний комплекс, деякий час працював виконробом у місцевого забудовника. Потім зі своєю бригадою займався ремонтами. Про нього усі казали, що мав золоті руки, бо вдався у свого діда-коваля. Він вмів усе, а якщо не вмів, то вчився. Тому й бойові побратими знали, що зробить і відремонтує будь-що.

Ваня ще з дитинства був, як би це сказати точніше, виразно свободолюбивий, завжди веселий, дружелюбний, щирий, сміливий. Він знав свій родовід, любив історію, природу і риболовлю. Завжди мав активну громадянську позицію і якесь загострене відчуття справедливості. Тому й став одним з перших у нашому селищі, хто брав участь у Помаранчевій революції.

Не міг залишитись осторонь і Революції Гідності: теж був певний час на Майдані.

Служив по контракту з 18 вересня 2020 р. у в/ ч 3892. Мав звання старшого солдата, а за посадою був старшим механіком-водієм 3-го взводу 2-ї роти 109-го гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Воював з окупантами на Сході України.

Звідти він приїхав у відпустку додому з твердим переконанням продовжувати контракт. Навіть у відпустці ходив у військовій формі. Мама все казала: "Синочок, вона приросла до тебе чи що? Зніми вже…".

А ще його загибель поблизу села Слобода- Кухарська на Київщині була підтверджена аналізом ДНК 23 червня 2022 р. До цього моменту вважалося, що він перебуває в полоні. 5 місяців ми чекали його з полону, звертались, куди тільки можна, дійшли навіть до президента України. А тіло Івана чекало нас у морзі в Житомирі….

Деталей загибелі брата не знаємо.

Іван був патріотом своє країни. Роки військової служби були для нього дуже важливим періодом життя. Кілька разів чула: "Тут я себе знайшов…" , " Зі мною найкращі побратими, вірні й справедливі…".

З дружиною Оленою вони народили синочка Любомира, якому нині 11 років, і двійняток дочок - Василину і Поліну. Їм по 7 років, і вони з мамою та братиком перебувають зараз за кордоном. Він дуже любив дітей, особливо своїх племінників.

Наш батько, Василь Миколайович, з перших днів цієї війни перебував в лавах тероборони ЗСУ. Тому мама, яку брат так ніжно оберігав від усіляких прикростей, постійно молиться і за нього, і за душу сина.

Хочу сказати й про таке. Моєму братові присвятив два своїх вірші поет Микола Савчук. Один з них написав на другий же день після повномасштабного вторгнення в Україну рашистів, другий – після загибелі Івана. Я б дуже хотіла, щоб ці поезії теж увійшли до Вашої книги – разом з розповіддю про нашого Героя. Звичайно, якщо можливо. Ми з сім'єю готові навіть допомогти з виданням книги, якщо потрібно…».

З повідомлення командування 109-го ОГШБ

«Старший солдат БУБАЛО Іван Васильович, старший механік-водій гірсько-штурмового відділення гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти військової частини А3892. (01.06.1986 - 07.03.2022 рр.)

7 березня 2022 року, здійснюючи наступальні дії в н. п. Слобода Кухарська, утримував ключову позицію. Завдаючи противнику чисельного вогневого ураження, успішно стримував наступ ворожих сил. Під час бою отримав поранення, несумісне з життям.

Його особисті людські якості, такі як рішучість, мужність та героїзм, що виявлялись під час виконання бойових завдань, дозволяли зберегти життя багатьом його побратимам та виконувати завдання, поставлені перед підрозділом у цілому».

ПРИМІТКА. Як пояснив один з командирів 109-го батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс», всі полеглі воїни представляються до нагородження орденами. Разом з іншими пішло подання й на Івана Бубало. Але на момент надсилання мені довідок про місця й обставини загибелі воїнів цієї військової частини його ім’я ще не фігурувало в указі президента України про нагородження захисників-героїв. Тому в цій довідці й немає такої інформації. 

Проте нещодавно вона з’явилася:  указом В. Зеленського - №805/2022 від 28 листопада 2022 року - старшого солдата Івана Васильовича Бубало нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Спогади від Довгополика Костянтина: «Іван був великим патріотом і націоналістом. У 2004 році ми, молоді і активні, свідомі українці брали участь у виборах Президента України. Захоплені ідеєю, шансом вплинути на виключно проукраїнський, проєвропейський напрям руху й розвитку нашої держави, стали активними учасниками Помаранчевої революції. В цій роботі Ваня був цілеспрямованим, чесним і відповідальним членом команди. Відкритий до комунікації, завжди на зв’язку і готовий до взаємовиручки. Щирий, веселий, компанійський… Словом, хорошим другом став для мене, тому я просив стати хрещеним батьком для мого первістка.

Із вторгненням рф на українську територію, влітку 2014 року Іван заїхав до мене, щоб повідомити, що прийняв рішення іти в АТО, боронити Україну. Ми з дружиною переконували не робити, можливо, імпульсивних чи необдуманих кроків, адже він не проходив строкову військову службу, не мав жодних військових навичок чи досвіду, ще й до всього його дружина була при надії. Він був непорушний в своєму рішенні. Після нашої розмови я відразу зателефонував його батькові. Тоді Івана зупинили…Але через 6 років, він, всеодно, пішов добровольцем на Схід. « Україна! Понад усе!» - це про нашого кума Ваню.

Пам’ятаємо його завжди усміхненого, з щирою душею і добрим серцем».

Ознайомтесь з поезіями Миколи Савчука про Івана

«Не дочекаються!»

«Не дочекаються!» – святі слова Івана:
В ярмо ми не впряжемось «путінського пана».
Це нам сказав Іван Бубало з Любешова,
Й така сентенція «на передку» не нова…

І ці слова лікують нам душевні рани,
Тож ми спокійні, якщо там - такі Івани!
О, Україно люба, доленько кохана,
Благослови і захисти бійця Івана!

Хай смерть гуляє серед тих, хто нападає,
Хто йде з війною - то нехай тут пропадає.
Гей, волонтери! Піднімайтесь вже з дивана:
Давити гниду допоможемо Івану!

24.02.2022 р.

Кому судилось - треба жити!

Іванку, рідний наш Іванку,
Чом не встаєш ти спозаранку?..
Он на Стоході сплять човни,
Вже зачекалися вони.

А пам’ятаєш, дні бували:
Зберуться батько й син Бубали,
Й гайда по рибу на Стохід,
То на човні, а то і вбрід…

Чому сьогодні на світанку
Не розбудив ти матір зранку?..
Чому до глека молока
Не простягнулася рука?

Чому не взяв в кишеню хліба,
Щоб і на нього ловити рибу.
І чайка здалеку: «Чомуууу?!.».
Та не судилося йому…

На місці не спинити час,
Він йде і підганяє нас:
Кому судилось – треба жити,
Як наш Іван, життя любити!

24. 07. 2022 р.