Кунчик Олексій Анатолійович

Війна не має жалю ні до бійців, котрі виконують свій обов’язок на полі бою, ні до тих, хто очікує повернення своїх рідних і близьких тривожно вслухаючись у фронтові зведення. І ніхто не заперечуватиме, що це справжня війна з ворогом, який щомиті знищує все на своєму шляху в злобі і люті. Як ніхто не сперечатиметься, що наші герої-воїни, перегородивши шлях цій «дикій орді», захищають кожного з нас ціною власного життя, доводячи всьому світові, що вони – патріоти рідної Батьківщини.

Майбутній герой Кунчик Олексій Анатолійович народився 10.08.1981року в селі Підбереззя  Горохівського району Волинської області. У сім’ї було п’ятеро братів. Батько помер досить рано, тому всю роботу  по-господарству довелось виконувати самим, допомагаючи мамі. Закінчив середню школу в 1998 році.                         

Навчався у вищому професійному училищі № 71 м. Кам’янка-Бузька, Львівської області, по закінченні якого в 2002 році отримав професію  тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва, слюсар з ремонту сільськогосподарської техніки, водій автомобіля.   

З 1999 р. по 2001 р. служба в Збройних Силах України, (м. Харків підрозділ Національної Гвардії України) 

Трудову діяльність розпочав на підприємстві ВАТ Луцьксантехмонтаж № 536 на посаді штукатура 3-го розряду, згодом отримав посаду майстра на будівництві. З 2010 р. по 2016 р. працював на різних роботах: підсобником, охоронником, різноробочим.

Одружився, в сім’ї народилося двоє синів - Максим та Юлік. Сімейне життя не склалося-розлучився.                                 

У 2017 році . підписав контракт на проходження військової служби і добровольцем пішов в зону АТО. Довелося на власній шкірі відчути все армійське життя, хамство деяких командирів, побутову невлаштованість і всі інші «прєлєсті» перших тижнів служби. Олексій мав сильний характер. Він завжди мав власну думку і відстоював її, був сильний і незалежний, упевнено йшов до поставленої перед собою цілі. Його пам’ятають Людиною, яка мала гостре відчуття справедливості та честі і на яку завжди можна було покластися. Перебуваючи на передовій, Олексій проявив себе як хоробрий, мужній, спроможний виконувати поставлені завдання. За сумлінне виконання службових обов’язків неодноразово отримував подяки та відзнаки командування.

З початком війни 25 лютого 2022 року, Олексій знову, на підставі наказу Верховного ГК ЗСУ від 22.02.2022 р. №2 “Про призов резервістів”, призваний у Збройні Сили України в особливий період.

Брав участь у бойових діях біля села Снігурівка Херсонської області, у м. Бахмут.

Війну треба ненавидіти. Війну неможливо цінувати. Але вона вже оцінює кожного за ділами його. За Олексія, живого чи мертвого, ворог обіцяв великі гроші.

Президент Володимир Зеленський удостоїв захисника високої нагороди, він її мав отримати з дня на день ( тепер уже посмертно, досі на розгляді у Президента).

Олексій загинув 13 серпня 2022 року, внаслідок важких поранень у селі Широке Баштанського району, що на Миколаївщині.

Українській державі – Слава! Героям нації – Честь! Полеглим за волю – вічна пам’ять!