Бойчук Юрій Сергійович

«Мій рідний край, повернуся я до тебе!
Не знає ніхто, як довго я цього чекаю…»

Саме такими зворушливими словами, пройнятими тугою за родиною та батьківською землею, звертався майбутній Герой з передової у написаному ним вірші до найпрекраснішого куточка України – Волині та рідного міста Ковеля.

Юрій Сергійович Бойчук був мобілізований ще 26 лютого 2022 року. Воював на Херсонщині, в Миколаївській, Донецькій та Харківській областях, був механіком-водієм. А 2 квітня 2023 року загинув поблизу селища Дробишеве Краматорського району Донецької області. Він отримав важкі, несумісні з життям, поранення, коли броньований транспортер, в якому був Юрій, наїхав на міну [1 , 2, 3].            

Юрій Сергійович народився 11 квітня 1984 року в місті Ковелі Волинської області. У 1991 році Юрій пішов у 1 клас ЗОШ № 11. Першою вчителькою майбутнього героя була Галина Петрівна Потішук. У класі навчались дуже здібні і добрі діти. Галина Петрівна згадує Юрія як надто скромного і доброго учня, котрий дуже любив читати: «В початковій школі, Юра був дуже вихованим, щирим і добрим, подобалось дуже вчитися, а надто любив читати книжки».    

Надія Яківна Бешта, класний керівник 5-9 класів і вчитель алгебри та геометрії, згадує: «Юрій дуже любив математику і захоплювався надто історією, був активним і любив брати участь у спортивних змаганнях. Серйозний, відповідальний, завжди виконував покладені на нього доручення. Під час екскурсій та Днів туризму був компанійським і веселим товаришем однокласників».

Класним керівником майбутнього героя з 10 по 11 клас була вчителька математики Кравчук Стефанія Іванівна, котра при зустрічі розповіла про неповторний оптимізм, справедливість Юрія і любов до рідного краю: «Був життєрадісним, мав неповторні лідерські якості, здібним, старанним і дуже скромним та дружелюбним учнем».

Однокласники та друзі згадують Юрія як справжнього товариша, котрий вмів зацікавити пізнавальними бесідами і власними роздумами про майбутнє і завжди міг підтримати добрим словом. У 2001 році Юрій закінчив ЗОШ № 11 міста Ковеля і вирішив здобувати професію.

З 01.09.2001 року по 27.06.2002 рік навчався на денній формі навчання в Маневицькому ПТУ №28 за спеціальністю лісник, транспортер-машиніст. «Юрій любив свою професію, прагнув у всьому бути кращим. Був дуже добрим, чесним і справедливим», - згадують рідні про захисника.

З 13.09.2002 року розпочав трудову діяльність у ремонтному житлово-комунальному підприємстві № 2 міста Ковеля (робітником 3 розряду).

У 2002 році був призваний на військову службу до лав ЗСУ у залізничні війська міста Чернігова, пізніше Червонограда.

З 24.06.2004 року працював в Ковельському держлісгоспі, а з 09.06.2006 року - дорожнім робітником 3 розряду у ВАТ «Ковельське ШВУ-63». Дуже любив свою професію, займався ремонтом доріг в Києві, в Броварах, у Миколаєві та Херсоні.

Одружився у 2009 році. «Люблячий тато двох синів і турботливий чоловік, котрий весь час був на заробітках, а у вільний від роботи час багато читав, писав вірші»,- згадує дружина воїна.

У 2014 році Юрій рвався на передову захищати Україну та за станом здоров’я був комісований. 23.02. 2023 року розпочав службу під Яворовим у 63-ій бригаді ЗСУ (механік-водій). «Ніколи не жалівся на холод, на страх, завжди телефонував і був спокійним та врівноваженим. Обіцяв повернутись і подарувати квіти, мав позивний «Сільмаш»,- згадує дружина Юлія. Підрозділ брав участь у бойових діях на Миколаївщині, Харківщині, Луганщині та Донеччині. За спогадами рідних, у Юрія завжди на машині був прапор Волині [3, 5].

Похований Юрій Сергійович Бойчук на Ковельському кладовищі, біля батька, адже саме таким було бажання героя. Втрата непоправна для України і рідних. Для матері син був сенсом життя: «Опора і надія моя у всьому, безвідмовний, мав золоті руки майстра, дуже чуйний син і люблячий батько [Додаток И, Й]».

У відважного захисника України залишились дружина та два сини. Діти дуже схожі на тата-героя. У своєму вірші Юрій написав слова, які пронизують душу кожного:      

І де б я не був, куди б не заслали,  
куди б не закинула мене війна –  
я буду усюди, завжди пам’ятати,
що Ковель один і Волинь в нас одна  

Вічна пам’ять і Слава нашим воїнам-захисникам, що боронили та боронять від загарбників українську землю! Слава Україні! Героям Слава!

Матеріали підготували:

Середюк Христина, учениця 10-Б класу, Закладу загальної середньої освіти,«Ліцею № 11 міста Ковеля»

Науковий керівник: Возняк Олена Адамівна, вчитель історії ЗЗСО «Ліцею № 11 міста Ковеля»