Писарук Сергій Миколайович

Захисник України Сергій Писарук

Усі українці стали свідками страшних подій 2014 року, адже ще тоді розпочалася війна, яка зовсім нещодавно розгорілася з новою силою. І в той час були мужні воїни, які стали на захист нашої незалежності та цілісності, які не побоялися ворога і віддали найдорожче - своє життя. Щоб зберегти пам'ять про них, ми повинні досліджувати та вивчати їхній життєвий шлях, який є прикладом наслідування для молодого покоління.                                                                    

Одним із цих героїв був Писарук Сергій Миколайович, який народився 15 квітня 1986 року в селі Піддубці Луцького району Волинської області [1]. З 1993 по 2003 рік навчався в загальноосвітній школі цього ж села, де отримав середню освіту.

У спогадах першої вчительки Ніни Петрівни він залишився кмітливим хлопчиком з допитливими очима та широкою усмішкою. Однокласники та друзі відгукуються про Сергія як про добру, життєрадісну людину, яка завжди готова прийти на допомогу. Середню спеціальну освіту здобув у Луцькому ПТУ №6 за фахом касир банку. Сергій Писарук18 травня 2004 року був призваний Луцьким районним військкоматом до лав української армії. Служити йому довелося у військовій частині А0508 міста Броди Львівської області.

26 жовтня 2005 року він був звільнений в запас за спеціальністю стрілець.

Після демобілізації займався улюбленою справою, ремонтував автомобілі на приватному СТО і мав мрію, що колись відкриє і свою автомайстерню.

21 червня 2013 року поєднав свою долю із вродливою дівчиною Анною з сусіднього села Романів. Невдовзі Бог їм послав синочка Андрія. Після народження сина Сергію надійшла повістка. Йти до війська було необов’язково, бо Сергій мав негаразди зі здоров’ям. Проте він вирішив йти захищати країну.

Тоді сказав дружині, що якщо він не піде, то хто ж буде захищати країну і краще зупинити ворога на Сході, не чекаючи, допоки він прийде на Захід. Писарук проходив службу в зоні АТО у складі 51-ої ОМБр (Додаток А). Починав гранатометником, потім — водій БТР, врешті пересів на «УРАЛ» та возив набої (Додаток Б). В зоні бойових дій займався також ремонтом техніки.

Чоловік намагався щодня телефонувати дружині, але ніколи не розповідав, де він перебуває, аби не хвилювати рідних.

Востаннє Анна бачилась із Сергієм, коли він приїздив у короткострокову відпустку.

«Проводжаючи його назад в зону АТО, я внутрішньо відчувала якийсь неспокій (Додаток В). Але він телефонував і так само казав, що все добре і спокійно. Лише згодом я дізналась, що тоді він насправді перебував під Волновахою і вивозив поранених та тіла вбитих наших хлопців», – згадує жінка.Напередодні загибелі Сергій планував на кілька днів приїхати до дружини і сина, отримав відпустку, але перед від’їздом, вирішив підвезти харчі товаришам по службі. 4 вересня 2014 року, їдучи до блокпосту, потрапив під обстріл в селі Орли Покровського району Дніпропетровської області. І його молоде тіло просто «зрешетили».

Перед цим він ще розмовляв із дружиною. Розповідав, що вже взяв квиток на вечірній автобус. Але ввечері на її дзвінок вже не відповів і був «поза зоною». Потім, час від часу, з’являвся в мережі, але додзвонитись було неможливо, а наступного дня, зателефонували до сім’ї з Дніпра і сказали, що Сергій загинув.

Без Сергія лишились батьки, дружина і на той момент 9-місячний син.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений:

17 липня 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)

· званням почесний громадянин Луцького району (посмертно)

· пам'ятною медаллю «захисник Батьківщини» (посмертно)

· відзнакою командира 14-ї ОМБР (посмертно)

На честь героя у місцевому ліцеї відкрито меморіальну дошку та у куточку пам’яті «Герої не вмирають» присвячено стенд.

Важко усвідомити, що молоде квітуче життя обірвалося однієї миті, щоб поповнити лави героїв і залишитися в пам’яті людей назавжди!

Матеріали підготували:

Бєлов Павло, учень 9 класу Піддубцівського ліцею Підгайцівської сільської ради

Науковий керівник: Бєлова Марія Анатоліївна, учитель історії Піддубцівського ліцею Підгайцівської сільської ради