Жук Сергій Олександрович

Дата народження:

19.02.1980

Дата загибелі:

27.04.2023 (43 роки)

Місце народження:

Україна, Волинська область, Ковельський район, Ковель

Місце загибелі:

Україна, Донецька область, Краматорський район, Діброва

Місце поховання:

Україна, Волинська область, Ковельський район, Ковель

Військова служба:

Старший солдат, в/ч А7063.

Сергій Жук – на Алеї Героїв міста Ковеля

Герой – це людина, яка у рішучий момент
робить те, що потрібно робити в інтересах
людського суспільства.

Юліус Фучик

Жук Сергій Олександрович народився 19 лютого 1980 року в м. Ковелі Волинської області. В 1987 році почав навчатися у ліцеї №3. Першою його вчителькою була Панасюк Ольга Олександрівна. Вона згадує, що у школі Сергій був тихим, спокійним і слухняним учнем, неконфліктним. Після закінчення 9-го класу навчався в профтехучилищі №7, де здобув фах зварювальника. Працював на різних підприємствах міста [1]. Спочатку на м'ясокомбінаті, потім на підприємстві теплових мереж «Ковельтепло». Директор підприємства Бойко В.І. згадує, що на підприємстві працював і його батько. Сергій працював слюсарем з обслуговування теплових мереж з травня 2001р. Був дисциплінованим і хорошим працівником. В АТО пішов в 2014 р. добровільно. Після АТО в 2015 повернувся на підприємство. Також працював і за кордоном.

У Сергія була сім’я: дружина, дві доньки: старша Анастасія і молодша Дарина.

Сепаратистські рухи 2014 року стали початком великої загарбницької війни росії проти України. Сергій не стояв осторонь подій. Перший бойовий досвід він отримав ще у 2014-2015 роках, коли був учасником АТО. Перебуваючи за кілька сотень метрів від ворога, він хвилюється не за себе, а неймовірно переживає і береже свою родину, близьких. Про це говорить директор ліцею №3 Василь Оксентюк, пригадавши одну телефонну розмову з Сергієм, яка відбулась ще у 2014 році [1]. Тоді все минулося щасливо, він повернувся додому до своїх рідних. Працював, будував плани на мирне життя. Виставлені ним в соціальній мережі матеріали допомагають зрозуміти його патріотичні думки [2], розкрити духовне багатство Сергія, його бажання жити осмислено і змістовно. Підтвердженням цього є його сприйняття філософії життя (словами він поділився в соцмережі 16 квітня 2020 р.): «Шекспір сказав: Я завжди почуваюся щасливим. Ти знаєш чому? Тому що я нічого ні від кого не чекаю. Очікування завжди біль... Життя коротке... Тож люби своє життя... Будь щасливий... І посміхайся... Перед тим, як говорити, слухай... Перш ніж писати, думай... Перед тим, як витрачати гроші, зароби... Перед тим, як молитися, прощай... Перед тим, як робити боляче, відчуй… Перед тим, як ненавидіти, кохай… Перед тим, як померти, живи!» Він саме так і жив: любив донечок, любив рідне місто (на його сторінці в Фейсбуці пам’ятник Т.Г. Шевченку, «Пісня про Ковель», матеріали про життя міста). Він любив життя, любив природу і цінував красу [2].

Від початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Сергій одразу вступив до лав захисників України, був більше року бійцем тероборони. Після передислокації його частину відправили на передові позиції. Сергій був старшим солдатом, старшим стрільцем стрілецького відділення військової частини А7063 [1].

Його побратим Олександр Вакуленко [1] згадував, що Сергій мріяв повернутись у рідний Ковель, щоб обійняти дочок, внучку.

Загинув Сергій у розквіті сил, йому було лише 43 роки.

Хвилюючою була остання зустріч Героя, коли автомобіль з тілом загиблого героя рухався коридором пошани біля рідного ліцею №3, 1 травня 2023 року. А 2 травня остання путь коридором пошани біля ліцею №1. Мешканці громади попрощалися із своїм земляком, який з військового строю пішов у Небесне Воїнство. Відбулась громадянська панахида на Площі Героїв Майдану, розривала душі присутнім «Пливе кача». Поховали Сергія Жука на Алеї Героїв міського кладовища.

Вічна пам’ять і незгасима слава полеглому Герою!