Рурак Іван Михайлович
Іван Михайлович Рурак народився 10 липня 1977 року у селі Стальнівці Новоселицького району Чернівецької області, але змалку мешкав у Василеві, на Заставнівщині. У 1994-му закінчив Чуньківську середню школу.
До служби в армії працював на місцевому фермерському господарстві водієм вантажівки. Потім здобув професію тракториста-машиніста. 24 листопада 1995 року був призваний до лав Збройних Сил України. Після служби повернувся додому, одружився.
У 2000 році буковинець переїхав жити до дружини у село Бабчинці Чернівецького району Вінницької області. Працював на цукровому заводі, а з 2018-го – кочегаром у місцевій школі.
«Іван мав золоті руки, він умів мурувати, штукатурити, встановлювати плитку, власноруч перекрив свій будинок. Був закоханий у все живе – любив доглядати тварин, садити дерева. Це було його хобі. Тримав чимале господарство, розводив кролів та домашню птицю, худобу. Навіть перебуваючи на передовій, намагався підгодовувати кошенят, собачат, кроликів та фотографувався з ними. Під час розмов по відеозв'язку з дружиною просив показувати йому курчаток, корівку, насадження», – розповідає про Івана Рурака сестра Анна.
Воїн добровільно пішов захищати суверенітет і територіальну цілісність України 27 березня 2020 року. Здобув дві військові спеціальності – сапера та навідника танка. Коли росія розпочала повномасштабне військове вторгнення, боронив Україну на східному напрямку. 17 жовтня 2022 року Іван Рурак потрапив під ворожий артилерійський обстріл біля села Первомайське Донецької області та отримав важкі травми, від яких 19 жовтня помер у клінічній лікарні Дніпра. Похований у селі Бабчинці Могилів-Подільського району Вінницької області.
У воїна залишилася дружина, син та дві доньки. Син – Олександр Іванович Рурак – офіцер-прикордонник, який нині продовжує захищати Україну. З 24 лютого до 1 квітня 2022 року він брав участь в обороні Чернігова.
Герої
