Степанов Дмитро Михайлович

Дата народження:

15.06.1987

Дата загибелі:

03.04.2015 (27 років)

Місце народження:

Україна, Волинська область, Луцький район, Суськ

Місце проживання:

Україна, Волинська область, Луцький район, Суськ

Місце загибелі:

Україна, Донецька область, Покровський район, Авдіївка

Місце поховання:

Україна, Волинська область, Луцький район, Суськ

Військова служба:

81-ша окрема аеромобільна бригада (122 окремий батальйон).

Позивний:

Браконьєр

Нагороди, відзнаки:

Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня (посмертно).

Одна доля на двох друзів: Степанов Дмитро

Солдат Степанов Дмитро Михайлович народився 15 червня 1987 року у с. Суськ Ківерцівського району (тепер Луцького району) Волинської області. У 1993 році пішов до 1 класу місцевої школи, де навчався 11 років. Закінчив Дмитро загальноосвітню школу І-ІІІ ст. с. Суськ у 2004 році. У цьому ж році вступив у вище професійне училище №2 м. Луцьк. Після закінчення отримав диплом за спеціальністю «столяр-будівельник».

У 2006 році Дмитро був призваний на військову службу. Проходив її у внутрішніх військах України (4 рота в/ч 3021). Після проходження військової служби працював на підприємстві по виготовленню меблів, а згодом побудував власну майстерню, оснастив її потрібними станками і працював удома. Пізніше із товаришем Карпюком Андрієм власноруч зробили пилораму.

2 травня 2010 року Дмитро одружився. У шлюбі з дружиною Наталією прожив, на жаль, усього 5 років. 12 жовтня 2010 року в подружжя народилась донечка. Дмитро їй дав ім’я - Іванна. Він дуже люив свою родину: маму, бабусю, дружину, донечку. Піклувався про них, адже був одним чоловіком у родині. У вихованні Дмитра брали участь бабуся та мама. Батьківської турботи Дмитро не знав. Тому дуже гостро розумів, що таке чоловіче плече та підтримка. Дуже любив і поважав свою сім’ю. Був дуже наполегливим та працьовитим. Самостійно навчався робити все, що бачив. Одним словом, був майстром на всі руки. Не було такої роботи, яку б він не зміг зробити. Основним його заняттям на той час було виготовлення меблів та інших столярних виробів у власній майстерні [5].

У 2013 році у Дмитра з’явилось нове захоплення – він став мисливцем. У вільні вихідні ходив на полювання. Це для нього було відпочинком.

29 серпня 2014 року Дмитро отримав повістку, де було зазначено, що 30 серпня йому потрібно з’явитися з речами у військомат. Заспокоюючи рідних, які почали плакати і хвилюватися, він сказав: «Не переживайте, буде все добре, я прийду живий і здоровий! Усе буде добре!»

З того моменту і розпочався нелегкий військовий шлях Дмитра (позивний «Браконьєр») [4]. А розпочався він з полігону у м. Яворів Львівської області. Пізніше (8 листопада 2014 року) їхню 81 окрему аеромобільну бригаду (122 окремий батальйон) відправили в Донецьку область [4]. Не було такого дня, щоб дружина не почула його голос, а донечка в телефонну трубку підтримувала словами з власної пісеньки: «Тато, татуньо, ти наш хороший, ти наш рідненький, гарний, дорогенький!». І ці слова піднімали настрій у важкі хвилини на передовій. Дмитро перебував у «гарячих» місцях України: Піски, Опитне, Тоненьке, Водяне, Авдіївка [5].

На жаль, Авдіївка стала останнім місцем перебування солдата. 3 квітня 2015 року його побратими - товариш та односельчанин Карпюк Андрій, Свідерський Дмитро, Чучалін Юрій поверталися із завдання. Дмитро на той час перебував на посту. Почувши вибух, біг рятувати людей, які стали йому рідними за час служби. Біг рятувати їх, а сталось так, що підірвався сам… Дружині пізніше скажуть: «Ваш Діма – двічі герой: не лише виконував завдання, а й біг рятувати побратимів». «То такі хлопці, - казав командир, - що в будь-якій ситуації знаходили вихід. Де Андрій і Діма – там все добре...».

Чорним крилом увірвалася звістка про загибель Дмитра та Андрія у рідні домівки, рідне село та всю округу. Поховали мужніх воїнів на сільському кладовищі у рідному селі Суськ Ківерцівського (тепер Луцького) району Волинської області 8 квітня 2015 року.

Важко оцінити біль втрати для рідних простими словами. Його донька Іванна з нетерпінням чекала вечора, щоб на небі зійшла зірочка. Ця зірочка для неї – це її татуньо, який, як вона говорила, спочиває на небі від тяжкої земної роботи. Дмитро назавжди залишиться в пам’яті і серцях усіх, хто його знав. Біля місцевої школи, де навчався Дмитро, 7 квітня 2016 року відкрито пам’ятну дошку на честь загиблих воїнів-односельчан, «кіборгів», що загинули за цілісність кордонів України. На стінах коридору школи є тематичні стенди, що нагадують учням про мужніх захисників України.

Військовий шлях Дмитра був оцінений і на державному рівні. Указом Президента України №461/2015 від 31 липня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверинітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Степанов Дмитро Михайлович нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня (посмертно). Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно) [4].

«Жити так, щоб не було в серці порожнечі…». Дмитро прожив своє життя саме так: на повну силу, насичено, яскраво. Йому було за кого і за що вмирати…