Струк Роман Миколайович

Війна…Яке це страшне слово, навіть вимовити боляче. А воно торкнулося кожного українця своїм чорним крилом, змінивши життя, поламавши долі… Долі простих людей – трудівників, які віддали своє життя за право України бути на карті світу. Серед полеглих мужніх захисників Ічнянщини викарбуване ім’я Струка Романа Миколайовича. 

Народився Роман Миколайович 17 грудня 1988 року в невеличкому місті Ічня на Чернігівщині. У 1996 році пішов до першого класу Ічнянської гімназії імені Васильченка. Закінчив 11 класів у 2006 році. У школі був спокійним, розумним хлопцем. Любив фізику та математику. Мама Олександра Миколаївна згадує, як Роман міг довго сидіти за виконанням домашніх завдань, щоб усе було правильно та охайно записано. А як любив тварин, особливо собак.

Після школи вступив до Чернігівського комерційного технікуму. Іспити з української мови та математики склав дуже легко не тільки за себе, а й за свого товариша – ічнянця, із яким вони були схожі зовні. Провчився недовго, вирішив іти працювати.

Трудився в Ічнянському молочно-консервному комбінаті, на сезонних роботах у місцевих підприємців. Згодом їде за кордон в Угорщину. Попрацювавши там деякий час, вирішив у 2019 році влаштуватися в Польщі на заводі. І скрізь про Романа лише позитивні відгуки: працьовитий, товариський, душа компанії, чесний, уважний, скромний, порядний, вірний друг.

22 лютого 2022 року повернувся до України, адже напередодні в тата був день народження, і чоловікові хотілося його привітати. Жахливий ранок 24 лютого пам’ятають усі. Розпочинається повномасштабне вторгнення…  Роман  влаштовується на роботу в ТОВ «ГОЛДПАК».

10 серпня 2024 року Роман Миколайович Струк був мобілізований першим відділом Прилуцького РТЦК та СП Чернігівської області до лав Збройних Сил України. Призваний в 242 навчальний центр, потім потрапив по розподіленню у в/ч А 0284.

Мама згадує, що Роман телефонував щовечора, про все цікавився, розпитував. Жодного разу не дорікнув, що став на захист України. 28.10. 2024 р був останній раз на зв’язку. Більше мама його голосу не чула…

03.11.2024 року військові прийшли з повідомленням, що під час воєнних дій на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави – агресора 01.11.2024 року Струк Роман зник безвісти, а 04.11.2024 р вони ж принесли сповіщення, що відважний воїн загинув, мужньо виконавши військовий обов’язок, у бою за Україну, її свободу та незалежність, поблизу населеного пункту Черкаська Конопелька, Суджанського району, Курської області росії.

Траурний кортеж із тілом Романа ічнянці (і не тільки) зустрічали на колінах. У глибокій скорботі у воїна залишилися мама, тато та старший брат Дмитро. 

Похований у рідному місті на кладовищі «Глинище» 06.11.2024 року. До каплички віддати останню шану загиблому захисникові прийшли рідні, друзі, однокласники, знайомі, волонтери, військовослужбовці, представники влади тощо. Внесок оборонця в боротьбі із російським агресором надзвичайно великий. Він віддав найцінніше – своє життя, рідні втратили найдорожчу людину, Україна – Патріота.

Зі спогадів Тетяни Петрівни Власко, 1962 р. н., першої вчительки: «Роман був наполегливим, веселим, мріяв про велике, був завжди привітним, усміхненим, мав тонке почуття гумору. Його цінували однокласники. Це була добра і світла людина, любив життя, хотів багато встигнути. Дякую тобі, Воїне!»

Зі спогадів Катерини Бойко (Дахно), 1990 р. н, однокласниці: «Ніби вчора танцювали прощальний вальс, а сьогодні проводимо в останній шлях. Пам’ятаю хорошим хлопцем,веселим, добрим, чуйним, талановитим. Це непоправна втрата, із цим не можна змиритися. Війна забирає найкращих. Ми його завжди будемо пам’ятати».

Зі спогадів Тетяни Миколаївни Чумак, 1957 р. н., класного керівника: «Царство небесне. Вічна пам’ять. Не віриться…  Назавжди в серці. Про нього хочеться говорити тільки хороше, хоча було всякого, як із кожним із учнів. Ріс допитливим, небайдужим, цікавим до всього. Найкраще з усіх предметів йому давалася математика. Коли постаршали, був активним учасником шкільних вечорів, гарно танцював. Пам’ятаю танець – імпровізацію, який вони створили вдвох із Катею Дахно. Допомагав мені наводити порядок у музеї. Робили ремонт – він теж активно допомагав дівчатам. Через десять років після закінчення гімназії в нас була зустріч. Рома прийшов такий дорослий, серйозний. Низький уклін і глибока шана за те, що віддав своє життя за мир у рідній Україні».

Матеріали підготували:

Матеріали готували:

• Сітало Діана, учениця 10-Б класу Ічнянської гімназії імені Васильченка,
• Швидченко Тетяна Миколаївна, класний керівник 10-Б класу Ічнянської гімназії імені Васильченка,
• Керівник: Грицай Алла Олександрівна, вчитель історії Ічнянської гімназії імені Васильченка Ічнянської міської ради Чернігівської області.

Список використаних джерел

Матеріали Ічнянської міської ради, спогади рідних, вчителів, однокласників