Рижков Олександр Васильович

Олександр Рижков – героїчний захисник Батьківщини

За час російсько-української війни чимало волинян загинуло на полях боїв. Особливо під час повномасштабного вторгнення. Серед них також, на жаль, зростає кількість загиблих випускників нашого навчального закладу. Один із них Олександр Васильович Рижков.

Рижков Олександр Васильович, випускник Луцької гімназії № 4 1999 року. Народився у Луцьку 17 листопада 1981 року.

Першою вчителькою його була Боярчук Ніна Миколаївна. Вона розповідала, що навчала ще його маму у далекому 1968 році. То був перший набір учнів, адже школа була тільки заснована. Мама Олександра, зі спогадів Ніни Миколаївни, була дуже гарною, вихованою, гарно навчалася. І Сашко також унаслідував її вдачу. Прийшов хлопчик у перший клас у 6 років. Тоді перші класи вчилися в садочку № 25, щоб полегшити дітям адаптацію до школи. Учителька одразу полюбила його за тиху добру вдачу, старанність, охайність. Дивувалася, що таке мале дитя, а так доглядає за книжечками, що вони у нього як нові,у нього був дуже акуратний почерк. Учень швидко навчився читати, завжди старався все виконувати, ніколи і ні на що не нарікав, усім був задоволений.

За це його любили і поважали товариші. Їх у хлопця було багато. Особливо близькі склалися стосунки з Андрієм Коцюбою, Кондратюк Ольгою, Гадьо Сергієм. Єдине, що засмучувало його, це те, що не було тата. Мама виховувала його сама, допомагала їй бабуся.

Коли після випуску випадали короткі зустрічі, Сашко у розмові старався не дуже розповідати про свої негаразди, хоча їх у хлопця вистачало, більше намагався розпитати про неї. Був дуже добрим і чуйним.

Ділилися спогадами про Олександра Васильовича й інші учителі. Зокрема учитель зарубіжної літератури Лесик Галина Василівна. Найбільше запам’яталися їй сумні очі тоді ще малого Сашка і добра посмішка.

Класний керівник у середній ланці Волох Галина Трохимівна дуже шкодувала Сашка, тому що він рано осиротів. Тож намагалася опікуватися ним з особливою турботою. ЇЇ донька Волох Алла Степанівна навчала Олександра української мови та літератури. Вона також відзначила, що в нього були особливо акуратні зошити і бездоганний почерк.

Усі вчителі сходяться на одній думці про те, що Олександр був дуже хорошою дитиною, доброю, чуйною, старанною. Тому і любили його, завжди згадували, переймалися його долею.

Коли Олександр пішов добровольцем у ЗСУ, усі дуже хвилювалися, допомагали, чим могли. На поховання також прийшли майже всі учні класу. Ще й досі не можуть оговтатися від такої втрати. Ніна Миколаївна з іншими учителями також була з ними у цю страшну годину, без хвилювання не могла про це згадувати. «Дуже гордилася, коли Сашко пішов до лав ЗСУ, потім дуже шкода було, коли звістка прийшла про те, що він загинув. Мені діти подзвонили, яких я навчала, і вони навчалися із Сашком. І я була на похоронах, були учні – його однокласники… Нам дуже шкода, що дитина так рано пішла, захищаючи нашу рідну землю і нас… Багато товаришів було на похоронах, була класна керівник його Галина Трохимівна, була вчителька його Алла Степанівна також… Ну що ж… Шкода нам, дуже шкода, що діти гинуть. Але він захищав нас, щоб ми жили, щоб наша старість була ніби трохи спокійніша, хто його знає, що воно буде… Але Україна буде! Ми надіємось на те, що все буде добре», – поділилася своїми думками Ніна Миколаївна.

Дуже багато розповів нам про Олександра його друг Андрій Коцюба. Вони не розлучалися ще зі шкільних років, хоча завершували навчання вже різних школах. Але поступили разом у ВДУ імені Лесі Українки на факультет психології та закінчили його. Проте з роботою за фахом не склалося. Тому довелося перепробувати багатенько професій. Остання – вантажник у супермаркеті сантехніки.

Андрій був поруч завжди і спілкувався з Олександром до останнього дня. Друзі завжди допомагали один одному.

Найбільшою проблемою у житті Олександра була його родина. Ніби якийсь лихий фатум переслідував його.

Маму втратив іще в початковій школі. Далі виховувала його бабуся. Та невдовзі померла і вона. І тоді сталося найгірше: неповнолітній сирота потрапив під опіку двоюрідної маминої сестри Зої, яка була доволі безвідповідальною і легковажною людиною. Приїхала вона жити у хату хлопця з села, а потім ще й привела туди свого співмешканця, який у минулому мав проблеми із законом. Для Олександра настали пекельні часи. Вдома постійно відбувалися п’яні скандали з бійками. Оскільки хлопець був доволі невпевненим у собі, то і не міг протистояти нахабним і дужим «родичам». Рятувався прихистком у друзів, або ж просто доводилося не раз ночувати у під’їзді. Саме з цієї причини не зміг створити власну сім’ю. Змушений був постійно проживати на зйомник квартирах. Ледь зводив кінці з кінцями.

Коли почалося повномасштабне вторгнення росії, викликався добровольцем до лав ЗСУ. Був призваний на військову службу по мобілізації 25 серпня до особового складу військової частини на посаду стрільця-помічника гранатометника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону.

Спочатку потрапив на Львівщину в навчальний військовий центр. Був дуже щасливий, кожного разу захоплено розповідав про свої успіхи. Казав, що його хвалять, поважають. Мріяв присвятити себе військовій справі, боронити свою землю. Бачив у цьому своє призначення.

А потім була передова. До слова, коли розмовляв по телефону, ніколи не розповідав, де він саме, і казав, що там доволі безпечно. Андрій із родиною опікувався ним. Намагалися надіслати необхідні речі, постійно спілкувалися, хвилювалися за нього.

І от після однієї з таких розмов припинився з Олександром зв’язок… Це сталося 7 листопада, за 10 днів до його дня народження. 17 листопада 2022 року чоловікові мав виповнитися 41 рік.

Загинув Олександр Васильович під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Бахмут Донецької області.

Військові побратими розповідали, що поряд із Олександром розірвався снаряд. Осколок потрапив прямо в голову. Смерть була практично миттєвою…

Друг Олександра не міг стримати хвилювання, розповідаючи про нього. Завершуючи розповідь про товариша, Андрій Коцюба сказав: «Я знаю, що, незважаючи на ті життєві обставини, які в нього склалися, він був «нуль» заздрісний, розумієте, доброзичливий…людину ти можеш хоч з мішком золота оставити, хоч з дитиною маленькою, ти на нього можеш покластися, він тебе ніколи не підставить, по суті, людина, з якою можна спокійно йти у розвідку…У мене в телефоні він був написаний як «кращий друг».

Матеріали підготували:

Галка Олександр, учень 8-Г класу комунального закладу середньої освіти «Луцький ліцей №4 імені Модеста Левицького Луцької міської ради»

Науковий керівник: Лобур Олена Миколаївна, учитель української мови і літератури комунального закладу середньої освіти «Луцький ліцей №4 імені Модеста Левицького Луцької міської ради»

Список використаних джерел

1. Публікація на фейсбуксторінці Луцького ліцею № 4 іменіМодеста Левицького https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=pfbid0uRTekJXuFQHr27WR5hWUWYLGhAVWNH6YWyYjc1nNi4vnLxMaiYBUCyXhVcbnRqxfl&id=100063789213896
2. Інтерв’ю з першою вчителькою Олександра Рижкова Боярчук Ніною Миколаївною https://youtube.com/watch?v=37BUMnvQRFo&feature=share
3. Інтерв’ю із другом Олександра Рижкова Коцюбою Андрієм https://youtu.be/ehHL-cTCkLM