Гурний Андрій Володимирович

Воїн Небесного Легіону - Андрій Гурний

Одна за одною долітають сумні звістки про загибель на війні випускників ДПТНЗ «Луцьке вище професійн училище». Непоправні втрати важким тягарем лягають на серце, ятрять душу тихими спогадами про тих, кого ми знали, навчали, любили... З глибоким сумом і скорботою в серці проводжаємо наших дорогих випускників-захисників України до лав Небесного Легіону. Їхні безсмертні подвиги в ім'я Перемоги над російськими окупантами навіки впишуться золотими літерами в історію українського народу.

3 грудня 2022 року поблизу села Білогорівка Сєвєродонецького району Луганської області, виконуючи бойове завдання щодо захисту територіальної цілісності та незалежності України, загинув випускник Луцького вищого професійного училища Гурний Андрій Володимирович.

Лучанин народився 27 липня 1995 року. Після закінчення одинадцяти класів середньої школи навчався в Луцькому вищому професійному училищі, де в 2012-2013 н.р. опанував професію «слюсаря механоскладальних робіт».

На військову службу Андрій Гурний був призваний по мобілізації 22 жовтня 2022 року до складу військової частини на посаду оператора протитанкового відділення взводу вогневої підтримки 3 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону [3].

27-річний солдат свідомо відмовився від евакуації з поля бою. "Він вчинив дуже гідний вчинок, бо побіг забирати побратимів, які були поранені, і він не сів у машину, він лишився. В Андрія осколкове поранення, була секундна смерть", - розповідають його родичі. 

Мама загиблого з безмежною любов'ю згадує про те, як син зростав у великій дружній сім'ї, де завжди панували повага та злагода. Тато, мама, три сестри обожнювали Андрія, він відповідав їм взаємною любов'ю. З дитинства зростав дружелюбним, щирим, привітним хлопчиком. У школі любив уроки виробничого навчання, захоплювався різьбою по дереву, технікою (велосипедами, мотоциклами, машинами). Вмів працювати в сільському господарстві. Коли їздив у село до своїх бабусь, то завжди щось робив: косив, орав, сіяв, копав, рубав дрова, залюбки їздив на тракторі та комбайні [1].

Після закінчення училища разом з татом і дядьком займався торгівлею на Північному ринку. Любив людей, допомагав старшим, був надійною опорою для сім'ї. Згодом відкрив свій невеликий магазин, придбав бус. Під час війни до мобілізації у військо – волонтерив, возив матеріальну допомогу для військових на полігони. Безмежно любив Україну. Мамі обіцяв, що їй ніколи за нього не буде соромно. В армії в Андрія теж було багато друзів. Він їм допомагав, лікував, підстригав. Одруженим не був.

У невимовному горі залишилися батьки і сестри. Стоячи на колінах, проводжали лучани в останню путь Героя України. Відспівали полеглого захисника у Свято-Троїцькому кафедральному соборі м. Луцька [2].

«Яка найбільша радість кожної родини, кожної матері, кожного батька? Це їхні діти. Але полеглий воїн Андрій – це не тільки дитина цієї сім’ї, яка сьогодні так гірко його оплакує. Він та інші полеглі Герої – це наші спільні діти, які віддають своє життя за те, щоби ми тут, у храмі, могли молитися і випрошувати в Господа перемоги, сил, здоров’я та стійкості тим молодими хлопцям, які перебувають на вістрі жорстоких ударів ворога. Бо ми також воїни і також багато чого можемо. Але сьогодні найбільша повага воїну Андрієві, якого ніщо не зупинило від того, щоб іти і захищати свою родину та свою державу», – сказав у скорботній промові священник Олександр Безкоровайний.

Після завершення панахиди домовину з тілом Героя прощальною ходою пронесли Театральним майданом. У цей момент лучани, віддаючи останню шану загиблому, утворили живий коридор і прихилили голови перед захисником. Біля фотостенду «Герої Небесної Сотні – Загинули за єдність України» скорботна процесія зупинилася і виконала Державний Гімн.

Поховали Андрія Гурного на Алеї почесних поховань кладовища у селі Гаразджа Луцького району. Його світла душа поповнила Небесний Легіон українських воїнів [1].

Пам'ятаємо! Сумуємо! Молимося! Любимо!

Матеріали підготували:

Мордик Ілля, здобувач освіти 1 курсу професії «Оператор з обробки інформації та програмного забезпечення» ДПТНЗ «Луцьке вище професійне училище»

Науковий керівник: Свірська Ірина Святославівна, викладач історії та громадянської освіти, заступник директора з виховної роботи ДПТНЗ «Луцьке вище професійне училище»

Список використаних джерел

1. Матеріали з інтернет-газет «Волинські новини», «Волинь Post»
2. Матеріали з інформаційного агентства «Конкурент»
3. Матеріали із сайту Волинської обласної державної адміністрації