Філіпчук Ігор Ярославович

Герої не вмирають…Ігор Філіпчук «Сороковий»

Україна – держава, якій споконвіку доводиться платити за свою свободу. Ця плата настільки велика та жахлива, що розриває серце. Кожен з нас надіється, що ця ціна заплачена не дарма. Захисники і захисниці готові віддати свої життя заради вільного майбутнього своїх дітей. Колись і дотепер вони мужньо захищають кордони своєї держави. Війна, яка розпочалася 2014 року не стала винятком і забрала багато життів, про які ми повинні пам’ятати. Життєпис Філіпчука Ігоря Ярославовича – історія героя про якого ми не можемо забути.

Народився 11 жовтня 1982 року в селі Пожарки Рожищенського району та згодом переїхав у Луцьк. Ігор з дитинства був дуже активним, він не міг всидіти на місці, хоча насправді був дуже добрим. У місті він навчався з 1989 року і закінчив школу №3, після 9-го класу захотів піти вчитися на чоботаря в ПТУ №12. Найбільше цікавився автомобілями. Він обшивав буси, працював на автомобільному підприємстві в Рованцях. Про особисте життя Ігоря відомо не багато, так як не любив цим ділитися. Усе жартував: «ще встигну одружитися, краще племінниками натішуся».

Його бойовий шлях розпочався ще з Майдану. Наш земляк возив усе необхідне у столицю, охороняв громадський порядок в області, окрім цього, їздив на кордон з Білоруссю, коли виникла загроза збройного вторгнення. Революція Гідності вплинула на майбутнє рішення чоловіка, тому після побаченого пішов добровольцем в 24-й батальйон територіальної оборони "Айдар". Раніше в армії Ігор, на псевдо «Сороковий», не служив, не мав військового квитка, проте його зразу зарахували в контррозвідку на посаду кулеметника. Пройшов найгарячіші точки в зоні АТО, обороняв Луганський аеропорт, переправляв поранених в безпечне місце.

14 серпня 2014 року для «Сорокового» відбувся останній героїчний бій. Біля села Хрящувате о 5:00 ранку військові почули звуки ворожої сили, що наближалася та яка складалася з 2 танків і піхоти. Коли в штабах уточнювали, чи свої танки, айдарівці вже прийняли бій. Швидко зібравши свої речі, вони перемістилися у кювет. Ігор, взявши протитанковий гранатомет, вийшов з укриття та вистрілив вперше наосліп, оскільки танки ще ховалися за кущами. Другий постріл вивів з ладу танк, але не настільки, щоб той не зміг вистрілити у відповідь. Третій постріл Ігор не встиг зробити. Своїм вчинком він врятував своїх побратимів, але себе врятувати не зміг. Осколки ворожого снаряду не залишили волинянину жодного шансу на порятунок…

Героя, Філіпчука Ігоря Ярославовича, було поховано на Алеї почесних поховань кладовища в селі Гаразджа Луцького району. На будинку по вулиці Берестовій встановлено меморіальну дошку. Також його портрет встановлено на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві.

Нагороджений нагрудним знаком «За зразкову службу» 2014 року.

Указом Президента України № 365/2015 від 27 червня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Нагороджений (посмертно) знаком народної пошани орденом «За мужність та відвагу» 2016 року.

Нагороджений (посмертно) орденом «За мужність, доблесть, честь і відданість нації та українському народу» 2016 року.

Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» 2016 року.

За вірність військовій присязі, особисту мужність, самовідданість та героїзм, виявлені під час виконання бойових завдань в зоні проведення антитерористичної операції на Сході України, а також вагомий особистий внесок у забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста Луцька» (рішення Луцької міської ради від 25 липня 2018 року № 44/1).

Указом Президента України № 536/2020 від 3 грудня 2020 року, "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові", присвоєно звання «Герой України» (посмертно).

Жертовність наших вояків, які виборюють кров’ю і потом наш суверенітет не повинна недооцінюватися та забуватися. Допоки ми живемо – живе пам’ять про героїв. Ми мусимо поширювати історії тих, хто віддав життя за країну.

Матеріали підготували:

Савенюк Анастасія, учениця 9-А класу комунального закладу середньої освіти «Луцький ліцей №3 Луцької міської ради Волинської області»

Науковий керівник: Журавська Марія Василівна, вчитель історії комунального закладу загальної середньої освіти «Луцький ліцей №3 Луцької міської ради Волинської області»