Білов Віктор Вікторович

Білов Віктор Вікторович  народився 27 листопада1981 року в селі Галузія Маневицького району Волинської області. Найменший син з чотирьох дітей у сім’ї. Дуже рано залишився без батька, піднімала на ноги мама . На відмінно закінчив Галузійську дев’ятирічну школу, середню освіту здобув у Прилісненській середній школі. Зі спогадів вчителів та однокласників, Вітя завжди був спокійним, тактовним і  ерудованим. Добре вчився, найбільше полюбляв точні науки. Часто вступав у додаткові бесіди з учителем фізики. Ніколи не порушував дисципліну, завжди мав свою точку зору.   Після школи мріяв вчитись на радіотехніка, але вийшло. Пішов на рік служити у армію. Після служби повернувся до здійснення мрії . Навчався у Луцькому профтехучилищі №6 на радіомонтера. Пізніше вступив у Рівненську комп’ютерну академію «ШАГ», але отримати омріяний диплом про вищу освіту не вдалося через фінансові труднощі, які завжди вирішував сам. Втішав себе, що диплом не головне, значно важливіше мати необхідні знання зі свої справи. Поринув з головою в улюблене заняття, розбирав і складав найменші мікросхеми, ремонтував і налаштовував комп»ютерну техніку,  лагодив різноманітну побутову техніку жителям села і не лише. Пішов працювати радіомонтером в «Укртелеком» у Маневичах. Гарно розуміючись на комп’ютерній техніці, дуже часто виконував завдання , які не стосувались безпосередніх посадових обов’язків і не зважав , що за понаднормову роботу ніхто додатково не платив. Мав багато друзів і знайомих. У 2014 році одружився. З початком Майдану та Революції Гідності, дуже близько взяв до серця усі події, які  відбувалися. Недовго вагався, пішов на рік за контрактом знову служити. Отримав статус учасника АТО.

Віктор не лише допомагав рідній школі з ремонтом техніки, але й не раз приходив на свята. Завжди скромний, з посмішкою, добрими словами і побажаннями. Саме таким він закарбується у пам’яті переважної більшості людей, з якими зводило життя.

З початком повномасштабної російської агресії , не чекаючи повістки, прибув у територіальний центр комплектування та соціальної підготовки у Маневичах. 25 лютого 2022 року був мобілізований і відправлений разом з іншими захисниками до військової частини у Володимирі, там перебували півтора тижні. Після чого були відкомандировані в с. Люб’язь Любешівської ОТГ для злагодження та підготовки до бойового застосування. На Вітю були покладені обов’язки медика. На початку квітня 2022 року у складі 63 окремої механізованої бригади 107 батальйону були відправлені у Миколаївську область: Снігурівський район село Любомирівка. З початку вторгнення населений пункт був окупований. Дислокувалися у місцевій школі, за 20 кілометрів від нульових позицій. Обстріли і прильоти були постійно. Місцеве населення не особливо привітно відносилось до воїнів.

30 червня 2022 року, за чітким наведенням, у школу прилетіла ракета, яка забрала життя не лише Віктора, але й ще кількох побратимів.

Разом з Вітею служив односельчанин, який був поранений напередодні, і хлопці із сусідніх сіл. Всі відгукуються з великою повагою. Згадують, що Віктор ніколи не обмежувався виконанням своїх безпосередніх медичних обов’язків, але й постійно допомагав з налагодження зв’язку та ремонтом. Ніколи не відмовляв у допомозі і іншим , хто звертався. В кінці травня, як тільки стало відомо, що хлопцям з підрозділу Віктора потрібен автомобіль, відразу було розпочато в Галузії і сусідніх селах збір коштів. Автомобіль придбали і волонтери його доставили нашим захисникам.

Великою розрадою для Віктора завжди була донечка. Якою тішився і радів усім успіхам, які Даринці вдавались. Закінчивши лише другий клас, на жаль, лишилась без тата.

Невимовно тяжко спостерігати, як згорьована старенька мама, якій 80 років, йде щодня з букетиком на місцеве кладовище, долаючи більше одного кілометра. Відвідини могили сина не відміняє жодна погода і навіть погане самопочуття. Майже цілий рік перебування сина в АТО, мати достеменно про це не знала, так Віктор беріг материнське серце від тривоги. Але клята війна внесла свої жорстокі корективи у долі людей, і одягнула не одну чорну хустину не тільки на голови , але й серця українців.

Відповідно до Указу Президента України В. Зеленського від 06.09.2022 року № 628, за особисту мужність і героїзм при виконанні військового обов’язку, виявленні у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Білов Віктор Вікторович посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Матеріали підготували:

Красьоха Богдан, учень 9 класу Галузійської гімназії –філії опорного закладу загальної середньої освіти «Прилісненський ліцей»

Науковий керівник: Павлечко Марія Миколаївна,вчителька історії