Колєсніков Дмитро Вадимович

Дата народження:

12.01.1995

Дата загибелі:

22.02.2015 (20 років)

Місце народження:

Україна, Волинська область, Володимирський район, Володимир

Місце загибелі:

Україна, Донецька область, Покровський район, Піски

Місце поховання:

Україна, Волинська область, Володимирський район, Володимир

Військова служба:

Доброволець, Добровольчий український корпус «Правий сектор».

Нагороди, відзнаки:

Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно), нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно), орден «Лицарський хрест добровольця» (посмертно), «Бойовий Хрест Корпусу» (посмертно), нагрудний знак «За звільнення та оборону сіла Піски» (посмертно).

Колєсніков Дмитро – Боєць-доброволець з Майдану

Добровольці в Україні завжди були тими, хто першими вставав на захист Вітчизни. У новітній українській історії яскравим прикладом цього є події Революції Гідності та початок воєнних дій на сході нашої держави. Тоді тисячі українських громадян, кинувши власні справи – навчання, роботу, бізнес, родини, вийшли на Майдани країни, висловлюючи протест проти антидержавної політики вищого керівництва України, захищаючи свої права на гідне життя у рідній державі. А потім, багато з них зі зброєю в руках разом зі Збройними силами України, першими протистояли російській агресії на сході нашої держави у зоні Антитерористичної операції. Одним із таких Героїв, який після відстоювання цінностей Майдану добровільно вирушив на захист своєї держави, був наш земляк, володимирчанин, юний патріот Дмитро Колєсніков.

Колєсніков Дмитро Вадимович народився 12 січня 1995 року у місті Володимирі – Волинському. Хлопець був єдиною дитиною у сім’ї, зростав добрим і слухняним. Батько Дмитра – приватний підприємець, мати- працівниця банку. 1 вересня 2001 року Дмитро був прийнятий у перший клас Володимир - Волинського НВК №3. У червні 2010 року закінчив 9 класів НВК №3. У вересні 2010 року Дмитро вступив у Володимир - Волинський агротехнічний коледж, відділення «правознавство».

25 січня 2014 року четвертокурсник коледжу Дмитро вперше вирушає до столиці на Майдан та стає учасником Революції Гідності, далі на нетривалий час вертається додому. І вже 21 лютого 2014 року, попри вмовляння батьків, 19- річний юнак знов поїхав у Київ на Майдан для підтримки протестувальників, де приєднався до ГО «Правий сектор». Разом з іншими майданівцями Дмитро захищав будівлю КМДА [1]. В березні 2014 року повернувся додому задля завершення навчання. 28 червня 2014 року закінчив Володимир – Волинський агротехнічний коледж, отримавши диплом за спеціальністю «молодший спеціаліст з права».

У липні 2014 року Дмитро вступає на ІІІ курс Університету сучасних знань (Луцька філія) на факультет «Правознавство» заочної форми навчання. Одночасно хлопець працевлаштовується у Державне підприємство «Документ» (м. Луцьк), де і працює з липня по вересень 2014 року. У кінці вересня 2014 року юнак полишає роботу та їде в Київ, де вступає до Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». З 20.09.14 по 24.11.14 року Дмитро проходить військовий вишкіл у частині А 0665,169 на базі учбового центру ЗСУ «Десна» для подальшої участі в Антитерористичній операції. З 24.11.14 по 04.12.14 продовжує військову підготовку на навчальній базі 5-ого окремого батальйону ДУК «Правий сектор» у місті Покровськ Дніпропетровської області [2].

4 грудня 2014 року Дмитро як боєць у складі І-ої штурмової роти 5-ого окремого батальйону ДУК ПС відбуває на фронт, а саме на бойові позиції біля села Піски Ясинуватського району Донецької області. Разом із побратимами надає допомогу та бойову підтримку «кіборгам» Донецького аеропорту. За свої переконання та мужній характер Дмитро отримує позивний «Правий» [1]. У січні 2015 року юнак прибув додому у короткотривалу відпустку. 13 січня 2015 року відбув у зону АТО на фронт у Донецьку область Ясинуватського району села Піски. У першій штурмовій роті 5-ого батальйону ДУК ПС Дмитро служив під командуванням тоді ще молодого бійця, а згодом легендарного комбата - Героя України Дмитра Коцюбайла на позивний «Да Вінчі». З 4 грудня 2014 року по 22 лютого 2015 року Дмитро Колєсніков брав участь у бойових діях у зоні проведення АТО, а саме у районі села Піски Ясинуватського району Донецької області у складі І-ої штурмової роти 5-ого батальйону ДУК ПС.

Дмитро Колєсніков загинув 22 лютого 2015 року під час масованого обстрілу бойовиками українських позицій біля селища Піски Донецької області унаслідок прямого влучання по українських позиціях танковим снарядом у приміщення, де перебували бійці ДУК [5, с.10]. Похований юнак 27 лютого 2015 року у рідному місті на Федорівському кладовищі. У день похорон Дмитра сотні містян вийшли на вулиці Володимира-Волинського, аби провести в останню путь двадцятирічного Героя [9].

Міністерство оборони України нагородило Дмитра Колєснікова нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (28.07.2015), Всеукраїнський союз ветеранів АТО удостоїв Дмитра ордена «Лицарський хрест добровольця» (14.10.2016), ДУК ПС нагородив Героя відзнакою «Бойовий Хрест Корпусу» (03.06.2018), Всеукраїнська спілка ветеранів та працівників силових структур України - нагрудним знаком «За звільнення та оборону сіла Піски» (24.07.2019). Усі нагороди вручені посмертно.

Згідно з Указом Президента №97/2021 «Про відзначення державними нагородами України» від 12.03.2021 року: «За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народу постановляю: «Нагородити орденом «За мужність» ІІІ ступеня: Колєснікова Дмитра Вадимовича (посмертно) - добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор [11]».

«24 квітня 2015 року Володимир-Волинська міська рада посмертно нагородила Дмитра Колєснікова почесною відзнакою «За заслуги перед містом Володимир-Волинський» та разом із іншими загиблими в АТО військовослужбовцями, які були жителями міста Володимира-Волинського, присвоїла загиблому воїну звання «Почесний громадянин міста Володимира-Волинського [4]».

У квітні 2015 року студенти Володимир -Волинського агротехнічного коледжу у міському парку «Слов’янський» висадили вісім дубків, у пам'ять про вісьмох загиблих в АТО воїнів – володимирчан. Є серед дубового гаю і дубок, посаджений на знак вшанування пам’яті Дмитра Колєснікова, загиблого Героя, студента Володимир -Волинського агротехнічного коледжу [8]. У 2016 році на Стенді пам’яті у Луцьку з’язвились портрет та відомості про Героя - володимирчанина, учасника АТО Дмитра Колєснікова [6]. У столиці нашої держави, місті Києві, споруджено меморіал «Стіна пам'яті полеглих захисників України», на якому увічнено портрет та героїчна біографія Дмитра Колєснікова - секція - 6, ряд- 5, місце - 34 [3]. Меморіал розташовано на стіні Михайлівського Золотоверхого монастиря вздовж вулиці Трьохсвятительської, неподалік Михайлівської площі.

«Дошка пам’яті загиблих Героїв у Володимирі нагадує нам про полеглих земляків, які з 2014 по 2023 роки загинули внаслідок російсько-української війни, захищаючи незалежність України. [10]». Серед них і світлина бійця-добровольця Дмитра Колєснікова.

У Володимирі, рідному місті Героя, є вулиця, названа на його честь. Вулиця імені Дмитра Колєснікова розташована неподалік місця його проживання. Юнак проживав на вулиці Павлова (тепер - Шпитальна). 13.10.2015 року у місті Володимирі – Волинському (тепер Володимирі) відкрита меморіальна дошка на фасаді НВК №3 (тепер Ліцей №3 Володимирської міської ради ), де навчався Дмитро [7]. З 2016 по 2018 роки та у 2022 році у Володимирі відбувались футбольні турніри пам’яті Дмитра Колєснікова [12].

«За життя усім, хто його знав, Дмитро запам’ятався як розумний юнак, добрий і співчутливий. Він любив Україну і хотів побачити її квітучою і могутньою [9]».

Спомини батьків, вчителів, друзів про Дмитра Колєснікова, полеглого Героя

Дихавка Наталія Сидорівна, класний керівник Дмитра з 5-ого по 9-ий клас у школі, згадує: «Діма був хлопчиком сором’язливим, у роботі класу не вирізнявся активністю, але незмінно користувався авторитетом. На все у нього була своя думка, яку завжди аргументував. Захоплювався футболом, знав усіх футбольних зірок і голи, забиті ними. Мав у класі багато друзів, але найкращими були Олег Бичків та Юра Богдан».

Друг Дмитра, Олег Бичків розповідає: «Діма був хорошим другом, завжди вмів вчасно прийти на допомогу. У житті був спокійним і врівноваженим, але якщо зачепити за живе, то думку відстоював аргументовано і стійко. Захоплювався футболом, був активним вболівальником київського «Динамо». Разом з друзями відвідував футбольні матчі у Луцьку, Львові, Києві. Коли вболівальників батька і сина Павлюченків заарештували, їздив до Києва їх захищати».

Товариш Діми, Юра Богдан, згадує: «Дмитро багато читав. Це були історичні книжки, фантастика. Мабуть, захоплення читанням навчило його мислити критично, вміло та розумно відстоювати свою думку. Був сміливим. Якось сказав, що хоче стрибнути з парашутом, і через деякий час, здійснив свою мрію у Львові, виконавши стрибок».

Мама Дмитра, Ірина Леонідівна, пам’ятає сина життєрадісним хлопчиком, який з дитинства вважав, що життя – це великий дар і його слід цінувати. Якось, перевіряючи у третьокласника Діми домашнє завдання, зауважила, що робота написана неохайно. На що той відповів: «Мамо, у житті стільки важливих справ, що не слід витрачати його на дрібниці».

Куратор групи Володимир - Волинського агротехнічного коледжу Батюк Олена Леонідівна, де навчався Дмитро, згадує: «Слухняний, добрий, на зауваження реагував спокійно. Навколо нього завжди було багато товаришів. Хлопці часто вели бесіди про спорт, про футбол, фанатом якого був Дмитро. Мабуть, одногрупників до нього притягувала безкомпромісна поведінка, вміння в усьому і скрізь бути справедливим і завжди відстоювати свою думку».

Викладач дисципліни «Захист Вітчизни» у коледжі, розповідав про Дмитра: «Згадую тихого, спокійного, скромного хлопчину. Влучно стріляв з автомата, вкладався у нормативи з одягання протигазу, проявляв цікавість до військової техніки, зауважуючи, що завжди треба бути готовими до захисту Батьківщини. Ніби передчував, що незабаром стане до лав її захисників».