Левончук Анатолій Віталійович

Дата народження:

28.03.1985

Дата загибелі:

11.01.2023 (37 років)

Місце народження:

Україна, Волинська область, Володимирський район, Хренів

Місце загибелі:

Україна, Запорізька область, Пологівський район, Гуляйполе

Місце поховання:

Україна, Волинська область, Володимирський район, Хренів

Військова служба:

Гранатометник, 56-та окрема мотопіхотна Маріупольська бригада.

Герої не вмирають, а йдуть у небеса...

Страшна війна забрала життя нашого земляка Левончука Анатолія Віталійовича. Майбутній герой народився 28 березня 1985 року у селі Хренів Іваничівського району Волинської області. Навчався у Грядівській загальноосвітній школі, згодом у Володимир-Волинському технікумі за спеціальністю «механік». Певний час працював у гуртівні підприємця Яреми. Анатолій встиг одружитися, у нього росте прекрасна донечка Інна, якій 10 червня виповниться 15 років. Та останні роки він проживав удвох з мамою. Був порядною людиною, мав золоті руки і не цурався роботи. Деякий час Толік офіційно не працював, але був гарним майстром, займався ремонтами. Коли чоловік влаштовувався офіційно на роботу, йому вручили повістку. Незважаючи на проблеми зі здоров'ям, він не ховався, а сміливо став до лав ЗСУ. 24 жовтня 2022 року був призваний на військову службу Другим відділом Володимир-Волинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Волинської області.

Військова спеціальність Анатолія – гранатометник 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону військової частини А0989. Оскільки до того часу він зброї в руках не тримав, в армії не служив, то Анатолія відправили в Рівне на Тучинський полігон. Там він був 2 місяці, приїжджав додому 4 рази.

25 грудня їхній підрозділ відправили в Дніпропетровську область у селище Зайцеве. Там вони були 2 дні і їх відвезли у селище Покровське. Толя думав, що буде там деякий час, тому попросив у мами посилку, яку не встиг отримати. Попри щільний графік він знаходив час зателефонувати неньці 3-4 рази в день. На початку січня зв'язок із сином обірвався, але мама тішила себе тим, що він зателефонує після завдання, але... На думку Тетяни, син не повідомив, що на передовій, бо хвилювався за її здоров'я. Але серце матері вже тоді відчувало біду. В суботу 14 січня, коли вона повернулася із церкви, почула стукіт у двері, і на порозі побачила людей у військовій формі. Кілька хвилин не могла зрозуміти, чому вони прийшли, адже її синочок вже воює. Військові попросили присісти і сповістили, що 11 січня серце сина перестало битися. Лише три дні побув Анатолій на передовій. Під час мінометного обстрілу у Гуляйполі героєві не вдалося вижити. Причина смерті: грубе порушення анатомічної цілісності організму, несумісне з життям; інші уточнення травми її залучення декількох ділянок тіла(Т06.8); вибухова травма; ушкодження внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків(Y36.2). Страшна звістка швидко облетіла Нововолинську громаду та соціальні мережі.

Вранці 18 січня мамі довелось поїхати у Володимир на впізнання тіла. Коли вона прибула на місце, їй поставили одне питання: « Чи пам'ятаєте хрестик вашого сина?» Мама дуже добре знала цю річ. Попри всі вмовляння не відкривати труну, вона наполягала на цьому, і їй не відмовили. Мама впізнала потилицю сина, адже сама підстригала його, бо іншим не довіряв. Волосся було сиве, хоча востаннє бачила його чорнявим. Потім до неї підійшов прапорщик і віддав особисті речі сина: військовий квиток, навушники та записну книжку, яку і сьогодні міцно притискає до серця, бо на ній залишилися сліди крові.

У ті чорні години середи 18 січня за Анатолієм заплакали в кожній хаті, як за рідним сином, ридало навіть небо.

Провести 37-річного Анатолія Левончука останньою земною дорогою прийшли і приїхали люди з усієї округи, сусідніх громад, колеги, побратими, друзі. Односельчани зустрічали і проводжали його, схиливши голови і ставши на коліна. Поховали Анатолія 18 січня 2023 року у селі Хренів.

Пройшовши нелегкий шлях Нововолинськ-Рівне-Умань-Кропивницький-Дніпро-Зайцеве-Покровськ-Гуляйполе за три місяці, Толік сподівався повернутися до рідних із перемогою, але не судилося. Та Герої не вмирають!