Литвинець Микола Миколайович

Народився 8 червня 1993 в с. Дубечне Старовижівського району Волинської області в багатодітній родині. З 2000 по 2009 роки навчався в загальноосвітній школі с. Дубечне. Зростав працьовитим, скромним, щирим, відповідальним. В 2009 р. вступив до Ковельського промислово – економічного коледжу Луцького національного технічного університету.

2012 – 2013 рр. навчався в Черкаському Центрі прикордонної служби. Після закінчення навчання був направлений на службу по охороні державного кордону з Білоруссю в Доманово.

В 2014 р., після анексії Криму, Микола переведений на службу в Херсонську область, смт. Новоолексіївка. Тут створив сім’ю. Пізніше ніс службу на пропускному пункті «Чонгар».

З березня 2016 по жовтень 2017 років старший сержант Микола Литвинець брав участь в АТО на Луганщині. Боровся за цілісність України в районі станиці Луганська 2. За видатні заслуги та наполегливу працю, сумлінне та бездоганне служіння українському народу, спрямовані на розвиток суверенітету Держави в 2016 р. нагороджений орденом «За розбудову України». Проявив особисту мужність та відвагу при захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України під час виконання бойових завдань у зоні проведення Антитерористичної операції та нагороджений медаллю «За відвагу» та Вищою відзнакою «За заслуги» Спілки ветеранів та працівників силових структур України «Звитяга» в 2017 р.

Після демобілізації повернувся на Волинь. Продовжив службу прикордонником на пропускному пункті Ягодин. Проживав у м. Ковель, виховував двох синів, збудував просторий дім в селі Дубечне, бо вважав, що рідна земля найкраща. Та плани на мирне життя зруйнувала російська агресія. 16 червня 2022 року був мобілізований, Пройшов навчання в м. Володимир та через два тижні відправлений на передові позиції.

Головний сержант механізованого взводу механізованого батальйону 14 окремої механізованої бригади Микола Литвинець виконував свій військовий обов’язок на Бахмутському напрямку в районі населеного пункту Берестове Донецької області, що мало стратегічне значення на підступах до м. Бахмут. 24 липня 2022 Микола Литвинець в результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України загинув. Поховали воїна з усіма військовими почестями, під залпи почесної варти та виконання Гімну України на кладовищі в рідному селі.

В нашій пам’яті назавжди залишаться імена Героїв, які віддали найдорожчий скарб – життя заради незалежності України, заради щасливого дитинства дітей, заради світлого майбутнього українських поколінь та заради мирного неба над нашою головою!

Спогади однокласника Супруновича Ростислава
(1994 р.н, житель смт. Стара Вижівка)

Великий сум огортає, пригадуючи минуле дитинство. Як весело і безтурботно там жилось.

Моя сім’я переїхала в Дубечне з Білорусі. Тому до місцевої загальноосвітньої школи я прийшов у 4 клас. Легко здружився зі своїми однокласниками. Серед них виділявся Микола Литвинець. Добродушний, справедливий, відповідальний, добре навчався. А особливо вражала його працелюбність. Найбільше запам’ятались уроки трудового навчання в 9 класі, коли Микола витворяв «чудеса» на деревообробному верстаті. Наш вчитель трудового навчання Андрій Андрійович Кавас дозволяв працювати йому самостійно і ставив як приклад для нас. Підготовлений ще з дому Миколою матеріал з дерева прикріплювався до верстата і хлопець впевнено та вправно виточував кубки, чаші, мисочки. Особливо запам’ятався невеликий кубок з кришечкою.

Литвинець Микола завжди допомагав своїм друзям , однокласникам, ніколи і нікого не ображав. В конфліктах виступав миротворцем. Був чесним і товариським. Сумно, що пішов від нас хороший чоловік, надійний друг. Але в пам'яті про нього залишиться назавжди тільки хороші спогади. Микола назавжди залишиться живим у серцях людей та буде поряд з нами. Світла пам’ять та вічний спокій! 

Спогади першої вчительки Паримончук Ганни Антонівни
(1947 р. н, жителька с. Дубечне)

Війна забирає найкращих. В моїй пам’яті зринають спогади про маленького кароокого хлопчика Миколу Литвинця, якого мама привела за ручку вперше до школи 1 вересня 2000 року. Несміливо зайняв місце за партою і з цікавістю розглядав все навколо: клас, маленьких першокласників, перший Букварик. Учень, як виявилось, мав хороший потенціал до навчання. До кінця навчального року добре читав, каліграфічно писав, особливий хист мав до математики. Любив фізкультуру. Легко знаходив спільну мову з однокласниками. Брав участь в позакласних заходах. Комфортно було працювати з такою дитиною.

Добра світла пам’ять про Миколу і вдячність за його подвиг назавжди залишаться у наших серцях. Ми не знаємо, скільки горя ще принесе нам ця жорстока війна і скільки ще сердець матерів, дочок, сестер, дружин одягне у чорну хустину. Але впевнені, що пам’ятатимемо тих, хто віддав за нас найдорожче – своє життя. Царство небесне! Вічна слава і пам’ять захисникам і Героям України!

Пам’яті Миколи Литвинця

Плани на життя були великі
До тієї переломної миті.
Ти збудував величний дім,
Просторо всім жилось би в нім.

Ти світло ніс в серця родини
Не здаючись ані хвилини.
Ти в праці бачив сенс буття,
Але, на жаль, скінчилося земне життя.

Батьки доклали всіх зусиль,
Щоб виріс син у них такий.
Для друзів був ти як зразок
Й було в житті в тебе все Ок!

Та темна хмара налетіла,
Все світло чорним тлом накрила.
Твоя душа там, в небесах,
Уважно дивиться на земний шлях.

Не плачте, мамо, сестро,
Тримайтеся, брати!
Бо замість мене впевнено
Прийдуть мої сини.

Щоб цвів мій край, моя земля!
Хай буде рід мій і буду Я!

Сулева Лариса  (травень 2023)