Оксентюк Микола Никифорович

Він міг не бути на війні, але це був його свідомий вибір...

“Синове воїнів хоробрих, явіть мужність свою!
І вам вовіки віків славу запишуть”

Г.Граб’янка

Українці у всі часи та понад усе цінували свою свободу. І значною мірою через це воювати нам доводилось багато і часто. Доводиться і нині боронити рідні землі від загарбників. Змінювалися обладунки, зброя, воєнні тактики та способи формування військ, але незмінним залишається волелюбний дух, незламність і здатність до саможертовності, яка дивує весь світ.

Перемога — найбільш бажане й очікуване для кожного з нас сьогодні. Те, чого ми прагнемо найсильніше й за що багато українців вже заплатили занадто велику ціну.

Микола Оксентюк народився в селі Сильне Любомльського району 23 липня 1963 року в багатодітній родині, був наймолодшим у сім'ї. Здобувши неповну середню освіту, навчання продовжив у Луківському СПТУ-2.

1981-1983 роки — проходив строкову військову службу.

Їздив на заробітки, працював водієм у Ковельському АТП 10706 на приміських, міжміських та міжнародних маршрутах, робітником МПП ”Інвестбуд”, пакувальником у ТОВ “Кромберг енд Шуберт Україна”. Співав у хорі Свято-Благовіщенського собору.

У перший день повномасштабного вторгнення росії в Україну Микола Никифорович пішов у Ковельський об'єднаний міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Призваний у першу хвилю мобілізації — 25 лютого, адже мав бойовий досвід, був учасником антитерористичної операції. Його сини В'ячеслав і Богдан теж служать у Збройних Силах з 24 лютого 2022 року, були учасниками АТО. Хлопці представляли Україну в «Іграх нескорених» на всеукраїнському й міжнародному рівнях.

“Він міг не бути на війні, але це був його свідомий вибір, який я поважаю,” — написав Богдан, один із синів, коли дізнався про смерть батька [2].

Стрілець-санітар 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу третьої механізованої роти. А також Микола Оксентюк був і мінометником. Воював у Миколаївській та Херсонській областях. Захищав Ізюм.

В серпні 2022 року воїн отримав контузію, боронячи рідну землю поблизу села Сонячне Миколаївської області. Додому повертатися не захотів. Підлікувався в госпіталі в Одесі та знову на фронт.

Улітку Микола Никифорович мав би зустріти своє 60-ліття, зібрати родину, друзів, радіти життю, дітям, але війна відібрала у нього майбутнє. Його життя обірвалось 13 січня 2023 року біля Бахмута. Він разом із побратимами тримав місто-фортецю. Загинув внаслідок важких поранень, несумісних з життям, отриманих в результаті ворожого артилерійського обстрілу з РСЗВ позиції ЗСУ в східній частині міста Бахмут Донецької області [1].

Микола Никифорович Оксентюк був світлою, доброю людиною, хорошим чоловіком, батьком, дідусем. Таким захисника запам’ятали всі, хто його знав. Він любив Україну і казав, що все буде добре. Такими словами воїн підбадьорював своїх рідних, знайомих, друзів, коли телефонував з фронту.

“Коли я проводжав його біля військкомату, то казав, що йому буде важко, на що отримав відповідь: не хвилюйся, я ховатись не буду. Він не боявся за своє життя, не боявся наступу окупантів. Нехай ідуть, ми їх гідно зустрінемо. Ми маємо вистояти або померти, — так часто він наголошував. Я пишаюсь своїм братом”, — поділився своїми спогадами Василь Никифорович, брат Героя. Завжди вірив у перемогу своєї країни й боровся за це [2].

Похований Микола Оксентюк 19 січня 2023 року на Алеї Героїв Ковельського міського кладовища.

Наша можливість жити, наша можливість будувати вільне майбутнє — ґрунтується на міцному фундаменті, що був закладений героїзмом усіх тих, хто не побоявся й хто здобував життя Україні. Ми вдячні Герою за те, що він до кінця залишився вірним своєму обов'язку й був справжнім громадянином своєї країни. Слава Україні! Героям Слава!

Матеріали підготували:

Книшук Марія, учениця 7 класу Закладу загальної середньої освіти І-ІІ ст. № 6 м. Ковеля

Науковий керівник: Ігнатюк Тетяна Петрівна, вчитель історії Закладу загальної середньої освіти І-ІІ ст. № 6 м. Ковеля