Свистак Тарас Володимирович

Свистак Тарас – відважний український офіцер

Свистак Тарас Володимирович народився 7 березня 1997 в сім’ї Лідії та Володимира Свистаків.

1 вересня 2003 року Тарас став першокласником. Саме в школі розкрилися здібності хлопчини. Всі роки, які провів у рідній Садівській середній школі, були, як і в кожного з нас, найкращим періодом у житті. Був відмінником, авторитетом для інших, але ніколи не зазнавався, хоч і гордився своїми досягненнями.

Після 8 класу вступив до Маяківського НВК (ліцей філологічного профілю з поглибленим вивченням німецької та польської мов), їздив у Польщу по обміну. Здобувши глибокі знання, успішно здав ЗНО, подав документи у декілька закладів вищої освіти, але для навчання обрав Львівську Академію Сухопутних Військ імені Петра Сагайдачного. Коли вступав до академії, то вже півроку йшла війна на сході України, тож вирішив стати військовим, усвідомлюючи всю небезпеку.

Швидко минули роки навчання 2014-2018 у Львові. В лавах ЗСУ – із 22.08.2014р. Після закінчення Академії Сухопутних військ підписав контракт на 5 років служби з військовою частиною А1008 (14ОМБр) імені Князя Романа Великого, що знаходиться у місті Володимир Волинської області. Також з 2018 року перебував у зоні АТО та ООС, за що неодноразово отримував відзнаки. У 2019 брав участь узмаганнях, та отримав нагороду «Командир року», побував на військових змаганнях і 2020р.

Коли почалось повномасштабне вторгнення 24.02.2022р., одразу поїхав з побратимами у гарячі точки нас захищати. Під час ведення наступальних дій бригади 19.03.2022р. в районі північних околиць населеного пункту Снігурівка Миколаївської області в складі розвідувальної групи потрапив під обстріл противника, отримавши кульове поранення в передпліччя, він вивів ще двох побратимів, які вижили з цього обстрілу, повернувся до підрозділу і повідомив місцезнаходження ворога. Після завершення лікування у медичному закладі від реабілітації відмовився та з болями в правій руці, яка частково не функціонувала, повернувся на бойові позиції до підрозділу. Неодноразово керував самохідною артилерійською батареєю, безпосередньо перебуваючи на вогневих позиціях в районах виконання бойових завдань з підрозділом на території Житомирської, Київської (був у Бучі), Миколаївської, Харківської та Донецької областей.

Свистак Тарас Володимирович – начальник штабу, заступник командира самохідного артилерійського дивізіону, у березні 2022 року достроково отримав звання – капітан. Завдяки рішучості, наполегливості та мужності Свистака Т.В. противнику було завдано значних збитків у техніці та живій силі, знищено більше десяти одиниць ворожої техніки, а його вмілі та грамотні рішення дозволили врятувати не одне життя підлеглого складу під час ворожих артилерійських обстрілів.

25.04.2022 р. офіцер виконував бойові завдання у складі бригади по звільненню Харківської області. В умовах постійного вогневого впливу противника 09.05.2022 р. забезпечив своїм підрозділом виконання вогневих завдань артилерії бригади. Управляв нанесенням вогневого ураження по скупченню ОВТ противника в районі Забавне, що забезпечило виконання підрозділами бригади бойових завдань, втрати противника склали: танки – 10 одиниць, ББМ – 10 одиниць, АТ – 14 одиниць, паливозаправників – 5 одиниць, засобів ППО – 2 одиниці.

16.05.2022 р. під час бойових завдань біля населеного пункту Миколаївка Донецької області, внаслідок ворожої артилерії отримав поранення, несумісне з життям, але перед тим він встиг вивести з-під обстрілів близько 50 людей підлеглого особового складу [2]. Напередодні цієї події Тарас з побратимом Артемом Свербою були у лісі, почала кувати зозуля. Тарас промовив: «Зозулечко, скільки мені лишилось ще жити?» Птаха видала лише незрозумілий короткий звук. Звичайно, молодий офіцер не звернув навіть уваги на це, а лише сказав: «Я ж фартовий, тому буду жити».

«Фарт» був військовослужбовцем, за яким йшли люди. Здавалось би, з таким позивним Фортуна мала б бути прихильною. Усі побратими, що втратили командира, підтверджують беззаперечну відданість та професійність офіцера, та не сумніваються у тому, що 25-річний капітан був справжнім Героєм  [11].

До останнього свого подиху Тарас оберігав життя інших, і йому це майже завжди вдавалося, цінував своїх побратимів, був поруч із ними у бою, ніколи не ховався за спинами інших. Але власне життя віддав за незалежність Батьківщини та нашу свободу [8].

Для вшанування пам’яті в Садівському ліцеї у жовтні 2022 року відкрили меморіальні дошки та куточки пам’яті загиблих воїнів: старшого лейтенанта Рабчевського Володимира та капітана Свистака Тараса. Пройшло не так багато часу після відходу Свистака Тараса у кращий світ, але небайдужі згадують загиблого, побратими теж не забувають, рідні не можуть змиритися з втратою найдорожчої людини.

Ні в кого не лишається сумніву, що капітан Свистак Тарас Володимирович був хоробрим офіцером, який в першу чергу піклувався про оточуючих: рідних, побратимів, близьких. Ми хоча б подумки повинні низенько схиляти голову перед батьками, які виховали Героя, перед його дружиною, яка дуже рано стала вдовою, перед маленьким синочком, який, можливо, і не пам’ятатиме щасливих митей, проведених разом з татом.

Чому загинув саме ти?
Чому попало саме в шию!?
Ти ж такий промінь доброти…
Відважний, мужній та красивий…

Чому попало саме в верх?
Чому не в ноги, чи не в бронік?
Чому захований у землю?
А не в орків у полоні...?

Чому ніяк не помогти?
Не повернути назад час?
Прийти, закрити і вберегти…
Чому це ти? Коханий мій Тарас…

***

Час не лікує рани. І легше не стає…
І співчуття й втішання сил не додає…
Як сталось так, коханий? Чому тебе нема?
В землі вже твоє тіло, а поруч лиш душа…

Як сталось так, коханий? Чому це саме ти?
В нас стільки було планів, йшли разом до мети…
Ти завжди був найкращий, та й будеш назавжди!
I вбережеш ти з неба Дениска від біди!

Ви мало були разом, не налюбились ще…
Залишилось від тебе, лиш кров і прізвище.
Коханий, обіцяю, він знатиме про все!
Що ти в нас був героєм й найкращим татусем…

Про мене не піклуйся, мене вже не врятуєш.
Душi давно не має. Її й не подаруєш…
Лиш тіло залишилось, душа навік з тобою!
Навік покрите серце колючою журбою…

Час не лікує рани. І легше не стає…
І співчуття й втішання сил не додає…
Як сталось так, коханий? Чому тебе нема?
В землі вже твоє тіло, а поруч лиш душа…

Автор: Андріана Свистак

Недоспівав... Недолюбив...
Такий жорстокий час...
Але ж він так життя любив...
Пішов від нас Tapac...

Він був найкращий чоловік
І тато, й брат, і син.
Такий, як каже Андріана:
«На світі лиш один».

А ще він – воїн-офіцер
Бив орків, просто жесть.
Йому відомі були добре слова –
Відвага, правда, честь!

Скажіть: «Де в світі справедливість?»
Скажіть мені: «Чому?»
Таку важку понести ношу
Довелось йому?

Московський виродку, скажи
За що ти його вбив?
– За те, що рідну Україну
так палко вiн любив?

І боронив її відважно
I нас усіх з вами,
Отож вклонимось низенько
Його тату й мамі…

Героя виростили ви,
Усi сьогодні про це знають.
Вiн в наших житиме серцях –
Герої не вмирають!!!!!!

Автор: Віктор Ящук

І вже брате не має зі мною тебе
Лежиш ти в землі темній, холодній
Пройшли ми з тобою кожну ВП
Були на крок від безодні

А пам’ятаєш брате як хліба кусочок ділили на двох?
Як спальником одним укривались
Завжди знали у чому підвох
Але життя твоє обірвалось..

А пам’ятаєш брате, як я тебе бісив?
I ти вiдправляв мене в «маталигу»
Але я не бачив в очах твоїх негатив
Я був радий з тобою кожному мигу

А пам'ятаєш брате, як мене ти учив
Як правильно тут воювати?
Тепер ти лежиш у холодній землі
Недалеко від рідної хати

Ти вибач мене що тебе не забрав
Як смерть завітала у гості
Не подав тобі свій я рукав
Тепер не знаю, куди подітись від злості

Залишилась від тебе на пам’ять мені
Одна твоя рукавиця
Передам, якщо буде можливість тобі
Душа почорніла як тая темниця

Спи спокійно, братику мій
Хай земля тобі стелиться пухом
Я не забуду тебе, дорогий
Відімщу, не впаду похилим я духом

Таких як ти більше нема

Автор: Артем Сверба

Матеріали підготували:

Свистак Олександра Володимирівна, учениця 8 класу Садівського ліцею Торчинської селищної ради Луцького району Волинської області

Науковий керівник: Никитюк Лілія Петрівна, вчитель історії Садівського ліцею Торчинської селищної ради