Брик Дмитро Юрійович

Герой Маневиччини – Дмитро Брик 

Їх було 16, воїнів – героїв Маневицького району Волинської області, які загинули на Сході України, борючись за її незалежність і територіальну цілісність. Вони всі різні і водночас схожі, бо всі безмежно любили свій рідний край, село чи місто, свої родини і віддали за це найдорожче – своє життя. Серед них випускник нашого ліцею Дмитро Брик.

Народився майбутній Герой 29 серпня 1993 року в селі Старий Чорторийськ (тепер Чарторийськ).

Він не дожив до свого дня народження лише 4 дні: 29 серпня 2014р. йому б виповнився 21 рік. Його життя обірвалось під Іловайськом, де він командир мінометного розрахунку 51-ї об’єднаної механізованої бригади, намагався врятувати водія з палаючої машини…[6 ]

1993 року в сім ї Бриків народилася трійня – хлопчик і двоє дівчаток. Цій події невимовно раділи не тільки батьки Юрій Миколайович та Руслана Василівна, а й все село. Вдома на них чекали щасливі братик Іванко і сестричка Іринка.

Непросто було батькам, та вони зробили все для того, аби їхні діти здобули освіту і твердо стали на ноги, виросли чесними, працьовитими, порядними.

Дмитро закінчив місцеву школу в 2011 р. Перша вчителька Валентина Шостак порівнює його з сонечком, бо завжди був усміхненим, привітним, доброзичливим. Був учасником районних та обласних змагань з легкої атлетики, допризовної підготовки. Мав багато нагород. «Шустрий такий був, любив спорт, завжди брав участь у змаганнях. Он медаль є. А грамоти позабирали у школу – мають зробити дошку пошани», – згадує мама.

У хлопця було гарне здоров’я і міцна статура, тому й призвали на строкову службу в десантні війська(80-ий аеромобільний полк).

Після закінчення армійської служби вирішив здобувати професію водія у Колківському ВПУ, бо дуже захоплювався технікою. Але навчання довелось перервати:9 квітня 2014 р. його мобілізували. То була перша хвиля мобілізації. З Маневицького військкомату хлопців відправили у Володимир-Волинський. Потім у Рівне. В травні перебував в зоні АТО в районі Волновахи. Він був командиром мінометного розрахунку 3-го механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади.[2, с. 26]

 – Діма став наймолодшим комбатом відділення. У 20 років нелегко нести відповідальність в умовах справжньої війни за своїх підлеглих, та він був чудовим командиром, а ще – мінометником від Бога. У відділенні було п ять чоловік, ще троє хлопців теж з Волині, всі підтримували один одного. У вільну хвилину завжди згадували своє село, школу, друзів та рідних, – згадує його вірний товариш Сергій Байцим, – саме Діма проводжав мене пораненого до швидкої. Переживав і за мене, і за Сашка – бійця з нашого відділення, який теж був поранений. Весь час дзвонив, цікавився як йде одужання. За три дні до тих страшних подій подзвонив і повідомив, що до них вже повернувся Сашко, я відповів: «Чекайте, хлопці, я теж скоро приїду…» А через декілька днів дзвінок від товариша. Чую – голос тремтить: «Серьога, ми в оточенні, немає вже нашого Дімона, і комбата нашого нема…» Кажуть, десантники не вмирають, вони летять на небо. Діма був взірцем справжнього десантника…[5]

 «Іловайський котел»… Ці два слова ще довго будуть краяти серця тисячам українців. Там не стало і нашого Дмитра. В ніч з 24 на 25 серпня 2014р. в бою за Іловайськ Донецької області в районі смт Кутейникове. Третій батальйон бригади опинився в оточенні поблизу населених пунктів Березне й Оленівка, під постійним артобстрілом. Загинув, рятуючи водія з палаючої машини[4, с.14].

Перше вересня 2014 р. було чорним днем для всього села, адже проводжали в останню дорогу Дмитра. Зі Львова, з Тернополя , з навколишніх сіл приїхали його друзі. Двадцятилітнім Дмитро ступив у безсмерття. Недожив, недовчився, недокохав … Вічна слава Герою!

Указом Президента України №311/2015 від 4 червня 2015 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальну цілісність України, вірність військовій присязі, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).[8] У Чарторийському ліцеї та в центрі села відкрито меморіальні дошки молодшому сержантові 3-го механізованого батальйону Дмитру Брику. Він буде жити в нашій пам’яті вічно! Хто став Героєм у бою, не може вмерти!

Матеріали підготували:

Корнись Дарина, учениця 11 класу Чарторийського ліцею Маневицької селищної ради

Корнись Олена Олександрівна, вчитель історії Чарторийсько ліцею Маневицької селищної ради