Байнак Микола Олександрович

Дата народження:

28.02.1982

Дата загибелі:

29.10.2023 (41 рік)

Місце народження:

Україна, Вінницька область, Хмільницький район, Козятин

Місце проживання:

Україна, Житомирська область, Бердичівський район, Зарудинці

Місце загибелі:

Україна, Донецька область, Горлівський район, Первомайське

Місце поховання:

Україна, Житомирська область, Бердичівський район, Зарудинці

Військова служба:

Старший навідник міномета мінометного взводу. 11 батальйон 59-а окрема мотопіхотна бригада ім. Якова Гандзюка

Позивний:

Барон

Нагороди, відзнаки:

Нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного "Золотий хрест". Відзнака Міністерства Оборони, орден учасника АТО

Село… Тихе, розмірене життя, де всі знають одне одного. І серед цих знайомих облич особливим світлом сяяв Байнак Микола Олександрович. Він був тією людиною, чия доброта відчувалася одразу, як тільки він з’являвся поруч. Його візитною карткою була щира, тепла усмішка, яка, здавалося, ніколи не сходила з його обличчя. Зустрінеш його на вулиці, у магазині – Микола завжди усміхався, ніби ділився сонячним промінням зі всіма навколо.А ще Микола дуже любив своє рідне село. Він щиро вболівав за його благоустрій, за чистоту та порядок на вулицях.

Народився Байнак Микола Олександрович 28.02.1982 року у м. Козятин Хмільницбкого району Вінницької області. У 1988 року родина переїхала до с. Зарудинці Бердичівського району Житомирської області. У цьому ж році Микола пішов до 1 класу Зарудинецької ЗОШ І-ІІІ ступенів.У 1997 році закінчив 9 класів . У 2000 році здобув середню освіту за екстернатною формою навчання. У 2002 році переїхав до Києва, працював механіком колії у метрополітені. Захоплювався риболовлею. Дуже любив свою сім’ю. Своїм рідним присвячував вільний час, заради них пішов на війну.

У серпні 2014 р. добровольцем пішов до батальйону «Київська Русь».У лавах ЗСУ протягом 2014-2015 рр. пройшов усі гарячі точки Донеччини та Луганщини. У 2019 році отримавши контузію, повернувся в рідне село. Працював охоронником. З початком повномасштабного вторгнення мобілізований. У червні 2023-го перевівся до 11-го батальйону 59-ої окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Обіймав посаду старшого навідника міномета мінометного взводу. Головний сержант Микола Байнак, позивний Барон,загинув 29 жовтня 2023 року поблизу села Первомайське на Донеччині. Виконуючи бойове завдання,захисник отримав смертельну вибухову травму. Захиснику назавжди 41.

"Він був дуже добрий,чудовий тато, найкращий чоловік. І справжній патріот своєї Батьківщини. Пишався своїми донечками. Старша донька хотіла стати як тато, і вступила у Військовий коледж сержантського складу ХНУПС"- розповіла дружина загиблого.

Тепер на вулицях Зарудинець вже не зустрінеш усміхненого Миколу. Але пам’ять про нього живе в серцях односельців. Його доброта, його незламна віра в краще, його щира усмішка назавжди залишаться в спогадах тих, хто його знав. Він був більше, ніж просто усміхнена людина. Він був символом надії, доброти та незламного духу. І хоча його фізично немає поруч, його світло продовжує зігрівати серця тих, хто пам’ятає його таким – завжди усміхненим, завжди вірячим у те, що все неодмінно буде добре. Його подвиг і його світла пам'ять назавжди залишаться в історії рідних Зарудинець.

Поховали Героя в рідному селі.

Захисника посмертно нагороджено почесною відзнакою - нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного “Золотий хрест”, нагрудним знаком "Знак пошани", нагрудним знаком "Сержантського корпусу", нагрудним знаком "11 батальйон Київська Русь", відзнакою Міністерства Оборони, орденом учасника АТО.

26 березня 2024 року в селі Зарудинці відкрито Алею Пам'яті, на якій увіковічені імена Героїв-односельчан, які загинули за свободу та незалежність України , серед них і Байнак Микола Олександрович.

Спогади подруги дитинства Юлії Гладунець: "Знаю Колю ще з дошкільного віку. Памʼятаю той перший день, коли вони переїхали в Зарудинці. Від тоді ми кожен день нашого шаленого дитинства проводили разом. Він ще з малку був такий позитивним, енергійним та генератором ідей. Ми будували хатки на деревах, та кущах, тунелі в соломі, робили з пшениці жувальні гумки. А яку тарзанку Коля змайстрував з друзями! То був мабуть найкращий атракціон в нашій посадці, куди сходилась сама відважна молодь . В той час Коля замінив мені брата, про якого я завжди мріяла .

Як ми були підлітками, він щоранку, посміхаючись, вітався: «Привіт сусідка! Як справи?». Цю фразу я досі чую, коли приїжджаючи додому, заглядаю в його подвірʼя . Памʼятаю, який він був щасливий і гордий, коли розказував мені, що скоро одружиться і незабаром стане татом… Ніколи не забуду нашу останню зустріч… Він йшов з племінником на риболовлю (хлопці саме були у відпустці). Як завжди усміхався, щось пожартував. Як би ж я знала, що то було в останнє, що більше ніколи його не побачу…"

Спогади першої вчительки Давидюк Валентини Францівни:"До мене Коля прийшов маленьким шестирічним хлопчиком. Це був мій перший клас після навчання. Це була перша любов! Коля серед усіх дітей був дуже відповідальний, ввічливий,тактовний. Він завжди виділявся особливою справедливістю. Так із 2014 року став на захист України. Сміливий , завжди оптимістичний. В 2022 році був серед перших. При коротких зустрічах завжди говорив: "Все буде добре!". Його щира посмішка , впевненість давала сили! Девіз його життя був :"А може ти проспав життя?

А може і не жив ти?

Якщо хоча би за собою слід

Добра не залишив ти.... "

Гарні спогади про Колю, гарний слід залишив він за своє життя!

Вірш вчителя української мови Файзуліної Г.С.

Пам'яті Колі Байнака.

Знову наше село в печалі,

знов сумує кожна сім'я

Як же важко жити тут далі,

коли стільки вже хлопців нема

Як же можна цей біль перенести,

що пронизує все до кісток.

Як хотілось їм в мирі жити

і кохати й ростити діток

Але все війна обірвала,

ця проклята, страшна війна,

не в одного життя забрала,

не одна всиротіла сім'я.

Тяжка звістка ранила серце

Боже ж милий , вже Колі нема.

Був він мужній, такий відважний

і за ним пильнувала русня.

Бо цей воїн для армії кремінь

Знав усе: як у бій піти,

як і де захистить побратимів,

бо давно вже пройшов всі ази.

Був він мужній, веселий красивий,

хоч картини із нього пиши

Скільки сили, звитяги, відваги,

у своєму він серці містив

Про всіх дбати, усім помагати,

щоб у щасті всі діти росли

Вчив дівчаток своїх усіх шанувати,

добре вчитись й бути добрими завжди людьми.

Він не міг повз усіх пройти мовчки,

зразу усмішка на лиці,

розпитать про життя,

про здоров'я і сказать:

"ці проблеми рішаються всі".

Дуже він шанував дружину,

у дівчаток не чув душі.

Дбав про них кожну вільну хвилинку,

завжди міг їм на поміч прийти.

Вони знали: все татко рішає,

всі проблеми йому по плечі,

тому завжди його чекали,

виглядали з усіх доріг.

А коли довелося Насті

вибирати стежку в житті:

"Я військовою буду, як татко.

захищать Україу в огні".

Саша теж дуже татка любила,

він для неї взірцем був завжди.

Так як тато вона добре вчиться

всім на поміч хоче прийти.

Дорогі рідні, близькі Колі!

Вам терпіння -

перенести страшні втрати ці.

Ви Героя Вкраїні зростили,

що віддав життя цій війні.

Він для Вас буде ангелом в небі ,

засвітилась знов зірка в імлі,

із небес буде оберігати ,

щоб могли мирно жить на землі.

Слава нашому Герою! А Герої не вмирають.

Вони завжди будуть у наших серцях!

Матеріали підготували:

Матеріали підготували:

Матеріали підготували: Байнак Олександра Миколаївна (писала інформацію про тата), учениця 10 класу Зарудинецького ліцею Ружинської селищної ради Бердичівського району Житомирської області.

Науковий керівник: Грибок Марія Юріївна, учитель історії Зарудинецького ліцею Ружинської селищної ради Бердичівського району Житомирської області