Куда Ігор Миколайович

Народився 06 березня 1982 року в с. Купина Іваницької сільської ради. Ічнянського (нині Прилуцького) району Чернігівської області. Закінчив Петрушівську неповну середню школу, а потім продовжив навчання в Ічнянському професійно – технічному училищі, де здобув спеціальність «водія». Ігор ще із шкільних років любив техніку, то й майбутню професію обрав пов’язану з нею. Після досягнення призовного віку поповнив ряди строковиків військової служби у м. Бровари та Гончарівському. Після завершення служби працював водієм у ПрАТ «Нива плюс» у рідному селі. Також їздив на заробітки до м Києва, працював у КП «Добробут» Парафіївської селищної ради.

У цей час у нього в житті стаються кардинальні зміни: у 2005 році хлопець одружився із дівчиною з Парафіївки. З Тетяною вони два роки зустрічалися, і як їй виповнилося вісімнадцять, одружилися. Цього року у них народилася донька Богданка. На світ з’явилася слабкою і хворою, тому й ім’я таке дали батьки, щоб Бог зберіг дитину. На щастя, хвороби, страхи і переживання минулися і зараз вісімнадцятирічна дівчина уже першокурсниця Чернігівського колегіуму, де навчається на педагога дошкільної освіти. Як родині передали речі загиблого, в усіх кишенях та документах лежали Богданчині фотографії: батько сильно-сильно любив свою єдину дочку. Молоді рік пожили у батьківській хаті в Купині, а тоді купили у Парафіївці хату і переїхали у селище.

30 січня 2015 року Ігоря Куду мобілізували в АТО. Більше року воював на Донеччині і на Луганщині. Демобілізувався 20 квітня 2016 року. Отримав статус учасника бойових дій. Повернувся знову на роботу до НІКЗ «Качанівка» і там працював аж до нової мобілізації. Декілька разів призивали і відкладали від’їзд. А 24 січня забрали за дві години - зателефонували і сказали, щоб був готовий, а через дві години транспорт уже стояв під будинком. Більше додому воїн не приїздив. Багато чого із спорядження для свого захисника купували самі: одяг, взуття, турнікети та ще багато чого. По весні знову нові покупки, зокрема й намет. На війні комусь видають амуніцію, а комусь доводиться все купувати. Ігорю довелося купувати. Додому телефонував постійно, як тільки була змога. Розповідав, що спочатку був на Запорізькому напрямку, а пізніше перекинули на Донецький. Служив стрільцем помічником гранатометника. Ще 15 серпня в обід телефоном говорив із сім’єю, а ввечері 16-го уже не вийшов на зв’язок. Загинув від детонації вибухового пристрою, так написано у повідомленні про смерть. Сталось це 16 серпня 2023 року під час участі у бойових діях за звільнення населеного пункту Старомайорське Волноваського району Донецької області.

Похований 23 серпня 2023 року в смт Парафіївка Прилуцького району Чернігівської області, де проживає його родина «Чоловік був дуже роботящим. Сильно любив техніку. Власноруч зробив два мотоблоки, почав складати трактор, але так і не закінчив, - говорить Тетяна Куда. - Перебила війна. Бувало уже година ночі, а він повісить на лоба ліхтарик і все ще щось там клепає. Великий трудівник був. Для нас це тяжка і непоправна втрата. Час іде, а змиритися не можемо.»

Ігоря поховали у Парафіївці, де живе його сім’я. Поховали, як і належить - із військовими почестями, громадською церемонією прощання. Дорогу до місця останнього спочинку односельці услали квітами, щоб таким чином висловити свою повагу та вдячність захиснику. Він віддав своє молоде життя заради нас, заради збереження країни. Тож пам’ятаймо Ігоря Куду, як Героя, бо завдяки його принесеній жертві ми маємо можливість вільно жити в Україні, ходити рідними вулицями, ростити дітей і внуків.

Список використаних джерел

Зі слів рідниз і близьких