Савюк Олександр Валерійович

Життя – для України. Олександр Савюк

24 лютого 2022 року підступний ворог вночі напав на нашу країну. Саме з цієї хвилини закінчились віртуальні ігри в війну, а почалась реальна битва за єдність та незалежність нашої України і, навіть більше, - за існування нашого народу. Висока хвиля патріотизму прокотилась по нашій країні. Ніби прокинулась та риса українського народу, яка жила в українського козацтва - здатність піти на битву з ворогом, не рахуючись зі своїм життям. Так виник цей рух – рух чоловіків-добровольців, які оббивали пороги військкоматів, щоб потрапити туди, де ворог посмів ступити на нашу землю. Серед таких добровольців був і наш земляк Савюк Олександр. І наш обов'язок - більше знати про нього [3].

Савюк Олександр Валерійович народився 17 червня 1988 року в місті Володимирі-Волинському Волинської області, з’явившись на світ пізніше за свого брата-близнюка Дмитра на 15 хвилин. Навчався в місцевій школі № 3, де закінчив 9 класів, потім вступив до Володимир-Волинського професійно-технічного училища, але згодом повернувся до школи №1. Він продовжував досягати успіхів у спорті, оскільки одночасно займався в місцевій спортивно-юнацькій школі.

Ще з юнацьких літ Сашко планував стати кадровим військовим, дуже любив військову форму. Він був надійним, вірним товаришем, завжди готовим підставити плече у важку хвилину. За це його любили та цінували, таким його виховали батьки. Змалку був дуже добрим, не любив брехні, завжди заступався за тих, хто потребував допомоги, найголовніше - він бачив сам, кому потрібно надати допомогу. Про його доброту знали всі сусіди. Також мав «золоті руки», бо вмів робити все, за що брався [1].

Після закінчення школи працював деревообробником на приватному підприємстві «Гербор-Холдинг». Останнім часом працював на будівництві, згодом на приватному підприємстві по заморожуванню ягід.

Ще навчаючись в школі, і пізніше часто їздив на змагання з міні-футболу в складі міської юнацької команди до Польщі, на Закарпаття. В 2001 році Рада спортивного товариства «Спартак» нагородила його грамотою за зайняте командне І місце в міжнародному юнацькому турнірі з міні-футболу. В 2008 та 2009 роках він отримав грамоти за зайняте перше місце у Всеукраїнському турнірі з футболу серед юнаків, який проходив в м. Хуст [1].

Вирішального 2014 року Олександр із перших днів став учасником революції гідності, звідки поїхав на Схід України, щоб продовжити боротьбу за незалежність, але в 2015 році захворів на запалення легень, довгий час лежав в госпіталі, потім повернувся додому.

У 2017 році з нагоди Дня захисника України солдат запасу Савюк Олександр отримав Грамоту від Володимир-Волинської міської ради за сумлінне виконання службових обов’язків, ініціативність, високий професіоналізм у справі служіння Україні.

З самого ранку 24 лютого 2022 року Олександр оббивав пороги міського військкомату, аби скоріше розпочати бій із ворогом, бо вже мав досвід бойових дій.

26 лютого 2022 року його було зараховано до ВСУ. В військовому білеті було записано: солдат стрілець, розвідник, кулеметник. Спочатку він у теробороні в селах Овадне, Згорани, але постійно писав рапорти, щоб перевели його в воюючу частину. Хотів у бою захищати Батьківщину, а не відсиджуватись у тилу. Саме в Згоранах він вивчився на сапера, де отримав знання від одного з найдосвідченіших майстрів саперної справи в Україні. З липня 2022 року Олександр служив у Сумській області за 7 км від кордону з РФ, де був розвідником [2].

2 березня 2023 року Олександр Савюк у складі загону був відряджений до с. Привілля Донецької області, де йшли запеклі бої. А вже 6 березня під час бою з російськими окупантами отримав несумісні з життям поранення.

12 березня громада Володимира у жалобі з синьо-жовтими прапорами зустріла полеглого у російсько-українській війні солдата Олександра Савюка [3].

Наш земляк був мобілізований до війська з перших днів повномасштабного вторгнення і до останнього свого подиху лишався вірний присязі, мужньо захищаючи Україну від ворога.

Олександр віддав своє життя за нашу свободу, за рідну землю, за свою сім’ю. Його життя - це приклад для кожної людини, приклад того, як потрібно любити свою рідну землю.

Матеріали підготували:

Гловацький Ілля, здобувач освіти групи Б-11 Володимир-Волинського центру професійної освіти

Науковий керівник: Юхименко Тамара Михайлівна, викладач Володимир-Волинського центру професійної освіти