Феоктистов Сергій Олександрович

Феоктистов Сергій Олександрович народився 19.08.1984 року у м. Горохів Горохівського району Волинської області. Навчався у навчально-виховному комплексі «загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня-гімназія» м. Горохова, який закінчив у 2000 році. Вчителі та однокласники пам’ятають його старанним, уважним, добросовісним та доброзичливим учнем, який брав активну участь у житті класу, школи. Завжди був товариським, привітним, вихованим. У 2008 році закінчив Горохівський коледж ЛНАУ. Сергій був хорошим сином, мріяв про сім’ю, про звичайне людське щастя, якого хоче кожна людина.

У 2003 році пішов на строкову службу, яку проходив у Мелітополі (транспортний аеродром). 16 липня 2015 року Сергій Феоктистов став у ряди захисників держави на її Сході. Туди поїхав із полігону у Старичах, що на Львівщині. Служив у 24 бригаді. І, як всі побратими, воював із думкою про рідних, рідне місто, батьківський дім.

У сповіщенні про смерть Сергія Олександровича Феоктистова йдеться, що старший сержант інженерно-саперного взводу загинув 26.09.2015 року біля смт. Новгородське Донецької області внаслідок підриву на вибуховому пристрої. Поранення отримав при виконанні обов’язків військової служби в зоні проведення антитерористичної операції.

Вічна слава герою! Співчуття рідним і близьким.

Герої не вмирають, вони вічно живі!

Спогади про Сергія Феоктистова

Рідний брат – Феоктистов Руслан

Коли мене запитали, яким я пам’ятаю Сергія, то миттєво пригадується безліч моментів : як в дитинстві їздили на ставок, грали в футбол, як пройшли шкільні роки, як слухали репчик на даху п’ятиповерхівки дивлячись на зоряне небо, як грали в баскетбол, як допомагав мамі по господарству, як відводив мою дочку у садочок, як доглядав за садком та ще так багато моментів, які здаються буденними, але водночас і важливими. Якою він був людиною? Я сказав би справжньою, якщо охарактеризувати одним словом. Якщо щось вирішував то незважаючи на наслідки , думку оточуючих, обставини доводив справу до кінця. Був впертим , саме впертим, а не цілеспрямованим, добрим хлопцем з нашого двору.

Коли у 2015 році вручили повістку, для проходження служби у зоні АТО, тихенько взяв повістку, нічого не сказав та пішов виконувати свій обов’язок як Чоловіка так і Громадянина України. Лиш на прощання сказав ненці: „ Чекай. Скоро повернуся” . Повернувся дійсно скоро. На Щиті!

Про Сергія Феоктистова згадує класний керівник – Пилип’юк Юрій Гнатович

«Я був класним керівником Сергія з 5 класу і навчав української мови та літератури усі 5 шкільних років( з 5 по 9 клас ). Він був хорошим учнем, відповідальним і старанним. З ним ніколи не було проблем ні в поведінці, ні в навчанні. При тодішній п’ятибальній системі оцінювання , навчався в основному на четвірки, що відповідає сучасному достатньому рівню знань. Улюбленими предметами були історія , література, математика та географія. Тому не дивно, що в нього виховувався дух доброти та патріотизму при вивченні цих предметів, а хорошу логіку дала любов до точних наук. Пригадую, як Сергій на перервах часто пояснював однокласникам задачі, а деколи й давав списувати учениці, яка сиділа поруч, вів дискусії на різні теми. Хоча в нього були деякі нюанси у мовленні ( заікався ), але він з цього не робив проблем, не комплексував.

Скромний, частково неговіркий, учень часто висловлював філософські думки про сенс життя, відстоював свої погляди, умів толерантно вислухати когось із однокласників. Сергій ніколи не вступав у суперечки з вчителями та однокласниками. Був дуже ввічливим , тактовним. Поряд з цим завжди мав патріотичний настрій, ніколи не боявся труднощів, був готовий прийти на допомогу всім , кому це було необхідно, також любив працювати.

Пригадую, як часто після уроків Сергій біг допомогти батькам на городі, адже наші земельні ділянки були поруч, як він допомагав садити, полоти город, а вирощений врожай возив велосипедом додому. У класі йому можна було доручити будь- яку справу і бути певним, що він усе виконає старанно й добросовісно.

Жодне класне свято не проходило без його участі: то він музичний супровід підготує, бо ще й музику дуже любив , ( цю любов успадкував від старшого брата ), то допомагав у організації відпочинку на природі. Згадую, як ми їхали у Карпати, то він м’ясо замаринував та пригощав усіх шашликом у Яремчі, а також усіх веселив у дорозі. За чесність, принциповість, уміння висловити і відстояти свою позицію, доброту й повагу його поважали вчителі, любили друзі.

У класі товаришував з усіма, бо був неконфліктним, але найкращим другом був Сашко Хомик, Сергій Стадницький, Роман Корецький, а пізніше наш новий учень- Андрій Поліщук . Серед дівчат любив спілкуватися з Ярославою Луговською, Анею Вакуліч, Яною Дадюк ,Танею Буймиструк, Юлією Босою, Інною Волянюк і Мар’яною Мельник.

Пройшло багато часу ( більше 20 років ), щось забулося , але хорошу людину, її поведінку та вчинки забути не можна. Я горджуся тим , що Сергій був моїм вихованцем і учнем і в його серці проросло зерно любові до людей, толерантність, патріотизм, засіяні батьками та вчителями нашої школи. Такий подвиг могла зробити тільки та людина, яка любить своїх батьків, рідну мову і свою землю. Такою Людиною з великої букви був Сергій. Я завжди буду пам’ятати про Сергія , його вчинок і подвиг. Його ніколи не забудуть друзі й однокласники.

Герої не вмирають, вони навічно залишаються в наших серцях і у людській пам’яті. Слава Героям !

Спогади Інни Волянюк- однокласниці Сергія Феоетистова

Ми з Сергієм училися разом з першого класу по дев’ятий. Звичайно, минув час , але він назавжди залишиться в моїй пам’яті, як класний і веселий хлопець. Дуже прикро , що доводиться писати в минулому часі про свого ще вчорашнього однокласника. З ним ніколи не було сумно, хоча він скромний, не було у нього й проблем з навчанням, бо воно йому подобалося.Він завжди був позитивним і привітним, умів створити і підтримати настрій, а ще допомагав дівчатам з математикою.

Пам’ятаю, що Сергій дружив із Сашею Хомиком, бо вони були сусідами , Романом Корецьким, та й з нами , дівчатами , весело проводив час.

Сергій захоплювався музикою , як старший його брат.

Пригадую випадок , коли вперше пішли з класом на берег на пікнік. Сергій дуже хотів нас вразити , тому взяв на себе відповідальність приготувати смачний стіл. А так , як жив недалеко , то це йому вдалося зробити чудово. Як би я хотіла знову повернутися в той час, де ми були безтурботні й щасливі діти …. та клята війна змінила надто багато у житті кожного…

Я горджуся , що 9 років навчання і свого життя могла провести з Героєм ! Ми ніколи не забудемо Його! Він назавжди залишиться у нашій пам’яті та спогадах ! Слава Героям ! Слава Україні!

Спогади однокласниці  Сергія Феоктистова -Тетяни Буймиструк

Що я можу розповісти про Сергія Феоктистова ?! Насамперед, це мій однокласник, з яким ми вчилися до 9 класу. Сиділи разом за однією партою . Спокійний, сором’язливий, непоказний, він завжди ніби « ховався» серед однокласників. Але коли потрібно було підтримати- « веселий дух « класу , він завжди був поруч.

Вчився добре, математика й історія йому давалися найкраще. Тому , якщо мені потрібна була порада, завжди допомагав. Дуже любив музику. Це була його стихія, де він почувався найкраще.

Вже після закінчення 9 класу ми частенько бачилися. Він завжди йшов спокійною ходою, у навушниках і рюкзаком через плече. Не скажу, що ми , зустрівшись, часто спілкувалися, але приязно віталися завжди.

Назавжди запам’ятаю його як добру, привітну людину з хоробрим серцем!

Спогади однокласниці Сергія Феоктистова- Юлії Босої

Із Сергієм ми товаришували більше 5 років, саме у період навчання в школі. Він завжди був спокійним , мовчазним, але зовсім іншим поза стінами школи. На уроках був не надто активним , але коли вчитель запитував або ставив завдання, то давав відповіді завжди правильно. Особливо добре знав математику-логічні задачі. Я завжди дивувалася, що коли ніхто не зміг відповісти, то у нього завжди була відповідь.

Пригадую, як одного разу ми з класом їздили в Карпати. Сергій змінювався на очах : ставав говірким, веселим, абсолютною протилежністю тому тихому учню , який був у школі. Він жартував, розповідав цікаві та смішні історії, веселив усіх. А ось у Яремчі на канатній дорозі ми з ним сиділи поруч. Ото було весело : внизу провалля глибоке, хоча краєвид прекрасний, дивишся – страшно, а висота шалена, а він жартує, заспокоює мене , тримає за руку.

А ще ми всі разом з однокласниками поїхали на річку, там смакували шашликом , що приготував Сергій, мріяли і не хотіли повертатися додому. Давно це було, багато чого змінилося, але любов до рідного краю, домівки , почуття дружби залишилося з нами назавжди. Таким був наш Сергій- любив батьків, рідну землю, свій дім- за це й віддав власне життя.

Невимовно жаль, що він так рано пішов у засвіти. Я сумую за ним, за його веселою вдачею та непосидючістю. Буду завжди пам’ятати Його таким, яким він був за життя . Слава Патріоту ! Слава Герою !