Приймак Віталій Вікторович

Життя, як спалах зірки

19 травня 2022 року страшна звістка про загибель молодого хлопця сколихнула село Липини Підгайцівської сільської ради. А вже 24 травня Приймак Віталій назавжди повернувся, але, на жаль, у домовині до рідного села та батьківської домівки. Зустрічали загиблого воїна-героя на колінах усім селом: тужили і плакали молоді і старші люди, квітами встеляли дорогу, несли державні прапори, низько схиляли голови із повагою і вдячністю і ніяк не могли змиритися із непоправною втратою.

Життя Приймака Віталія Вікторовича було коротким, але яскравим, як спалах зірки. 2 березня хлопцю виповнилося лише 23, йому б ще жити, мріяти, кохати, будувати і втілювати плани. Та доля розпорядилася, так, що Віталію судилося загинути на війні за Україну і лишити світлу і добру пам’ять про себе як героя - захисника рідної землі. Він віддав за неї найцінніше – власне життя.

Приймак Віталій Вікторович народився 2 березня 1999 року у селі Липини. У 2005 році пішов у 1 клас Липинської середньої школи. Вчителі згадують, що Віталій був спокійною, товариською, відповідальною, працьовитою, допитливою та врівноваженою дитиною. Зростав у родині, де шанували народні традиції, привчали дітей до самостійності та праці, дотримувались Божих заповідей. Бабуся водила Віталія та його старшого на два роки брата Назарія до Хрестовоздвиженського храму м. Луцька. Згодом юнаки по-справжньому полюбили і Церкву, і Бога, ревно відвідували богослужіння, і настоятель протоієрей Миколай Бондарук забрав хлопців до себе у вівтар. Коли ж прийшов час обирати професію, то Назарій вступає у Волинську духовну семінарію, а Віталій, закінчивши 9 класів місцевої школи, продовжує навчання у Луцькому вищому професійно-технічному училищі та у 2017 році здобуває професію слюсаря з ремонту автомобілів.

23.04. 2019 року хлопець був призваний на військову службу та проходив її в одній з частин міста Києва до 22 жовтня 2020 року, коли був звільнений зі строкової служби.

05. 04. 2021 року Віталія Приймака приймають на роботу у Спільне українсько-польське підприємство «Модерн-Експо», де він працював до моменту, коли був мобілізований у лави ЗСУ. Повістку з військкомату вручили ввечері 23 лютого. Тоді хлопець ще пішов у нічну зміну на роботу, а через два дні Віталія Приймака відправили у Володимир, місце дислокації 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.

«Там Віталик був майже місяць. Тривали військові навчання, підготовка. Опісля його на декілька днів відпустили додому, тоді ми і бачили його живим востаннє. Далі - на передову», – згадує отець Назарій, брат загиблого героя.

Бойове хрещення Приймак Віталій прийняв у Миколаївській області, далі брав участь у обороні Харківщини під Ізюмом, а потім хлопця з побратимами відправляють на передову захищати наші позиції біля села Трипілля Донецької області Бахмутського району, де точилися запеклі бої з ворогом. Віталій був кулеметником.

18 травня 2022 року у середу ворог почав масований артилерійський обстріл, який майже не вщухав до четверга. Із п’ятдесяти захисників живими залишилися лише троє воїнів. Віталій отримав кульове снайперське поранення у шию та загинув по дорозі до лікарні.

25 травня загиблого героя проводжали в останню путь. У Хрестовоздвиженському храмі (вул. Теремнівська 96) відбувся чин відспівування, у якому брало участь понад тридцять священиків різних приходів. Чин поховання Героя був звершений на місцевому кладовищі.

Указом Президента України від 21 липня 2022 року Віталія Приймака за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі посмертно нагороджено медаллю «За військову службу Україні». Нагороду вручили представник Луцького районного центру комплектування та соціальної підтримки, лейтенант Григорій Трошин та Підгайцівський сільський голова Юрій Семенюк. ЇЇ отримав брат загиблого, отець Назарій Приймак.

Пам’ять про загиблих героїв свято бережуть у Підгайцівській громаді. 8 травня, у День пам'яті та примирення, на Меморіалі слави у с. Підгайці відбулось відкриття фотостенда полеглих за Україну Героїв – мешканців Підгайцівської громади. Родина Віталія Приймака взяла участь у заході і разом з іншими родичами полеглих захисників висадила кущі калини в пам’ять про мешканців громади – захисників України, які загинули в російсько-українській війні з 2014 року.

Ім'я "Віталій" означає "життя". Герой-липинець завжди житиме в пам'яті невтішених рідних та вдячних односельчан.   

Вірш Оксани Шинкарук «Герою - земляку»

Кажуть, коли народжується дитина,
То з’являється нова зірка на небосхилі,
А Бог в дарунок посилає тій людині
Якісь таланти, здібності, щоби щоднини

Вона їх розвивала, а коли ж розквітнуть,
Тоді вона їх проявила та добро творила.
Життя своє - найвищий дар Отця,
Щоби вона не змарнувала й гідно прожила,

І слід лишила по собі хороший, плідний,
А пам’ять по людині, щоб жила довічно світла.
Та пам’ять не вимірюється довгими роками,
Вона цінується жертовністю, любов’ю, добрими ділами.

Господь сказав, що вищого немає подвигу між нами,
Як душу свою покласти за когось із любов’ю
У боротьбі за справедливість без вагання:
За ближнього,за маму, за родину, брата,

Дітей, за Батьківщину чи сестру, чи тата.
Сьогодні у війні із злобним супостатом,
Загинуло найкращих вже синів й дочок багато,
Вони своє життя так рано віддали,

Щоб Україна й ми із вами всі жили.
Хай буде тим Героям вічна пам’ять й слава!
Вони себе у жертву світу віддали,
Щоб мир на рідну землю й радість принести.

Сьогодні їм спокійно вже на небесах,
Вони своїм життям там місце заслужили.
Тепер уже ніщо їх не турбує, не болить,
І рани не нагадують про себе.

А рідні, близькі пам’ять бережуть,
І нещодавно посадили навесні калину,
А восени налиті ягоди її, як крові ті краплини,
Нагадувати вічно будуть рідним, мамі сина,

Який життя віддав під Бахмутом за Україну!

Матеріали підготували:

Левчук Христина, учениця 7-Б класу Липинського ліцею Підгайцівської сільської ради

Науковий керівник: Шинкарук Оксана Миколаївна, заступник директора з виховної роботи Липинського ліцею Підгайцівської сільської ради