Голуб Микола Миколайович

Схиляється в жалобі Ічнянська громада… Знову сльози, знову траурний кортеж рухається центральною вуличкою міста до каплички. Море сліз, море квітів, безліч чорного кольору… Прощальні промови, спогади – і всепрощенська молитва… Сьогодні ми прощаємося з Героєм. випускником Ічнянської середньої школи №5 (нині - Ічнянська гімназія №1 ІМР).

Микола Голуб народився в мальовничому місті Ічня на Чернігівщині.  Дитинство Героя пройшло в дружній багатодітній сім’ї поблизу Іченьки, тому й любив понад усе Микола рибалити. 

З 1 по 8 класи навчався в Ічнянській середній школі №5 , після закінчення якої  вступив до Ічнянського професійного аграрного   ліцею, де отримав професію тракториста і слюсаря-наладчика широкого профілю.

Проходив строкову службу в Гончарівську в танкових військах.

Після служби працював в Ічнянському колгоспі. Обробляв землю, сіяв і збирав зернові, милувався ранковим сходом та вечірнім заходом сонця.  Зустрічався з друзями, закохувався , але не спішив створювати сім’ю. Ніколи не  думав, що колись цю святу землю топтатиме рашистський чобіт. Захоплювався рибальством.

Весною 2015 року, коли війна торкнулася Сходу України,  Микола отримав повістку і став на його захист.

У 2016 році був поранений (перелом ноги), після лікування в госпіталі продовжував службу в Рівному. Зрозумів, що АТО триватиме, треба готуватися до повномасштабної війни, не на часі – мирне життя. Тож у 2018 році Микола підписав контракт та продовжував службу в лавах ЗСУ на посаді механіка-водія.

За участь в антитерористичній операції нагороджений нагрудним знаком «Учасник АТО».

Після повномасштабного вторгнення росії 2 серпня 2022 року  Микола став на захист рідної Батьківщини.

Вірний присязі, сумлінно й мужньо боронив рідну неньку-Україну, та не судилося Миколі зустріти Перемогу.

10 березня 2024 року загинув унаслідок авіаційного удару поблизу с. Копійки Сумської області.

Неодружений. Із родини залишилися мама Галина, сестра Оля і брат Роман.

Зі спогадів мами: «Син був завжди спокійним, врівноваженим. Завжди приходив на допомогу, мав добре серце, щирі думки , чудову усмішку, а також легкий «покладистий» характер».

Зі спогадів класного керівника Дегтяр Н.В. : «Микола був таким «легким» у вихованні учнем, що запам’ятала  назавжди.  Слухняний, працьовитий, добрий і справедливий. Не конфліктував ні з однокласниками, ні з учителями. Навіть, коли став дорослим, чемно вітався і розказував про себе та про свої захоплення. Навчався посередньо, але він  був справжній. Саме такі стають , у першу чергу, на захист Батьківщини».  

У пам'ять про Миколу Голуба

Продовжую поему про полеглих,
Яких забрала «путінська» війна…
«Пливе кача» над містом роздається,
Рида в жалобі Ічня знов моя.
Сьогодні ми прощаємось з тобою,
Мій вихованцю,- як болить душа…
Тобі б ще жити і любити треба –
Над домовиною рида твоя рідня.
Голосить мати: «Синку, відізвися,
Все буде добре - мені обіцяв.
Де ж сили взяти, щоб це пережити?
Неначе гострий ніж у серденьку застряв».

І втішити її ніхто ніяк не зможе,
Слова співчутливі нікому не знайти.
А ворога не зможемо простити…
Запам’ятаєш, клятий, - іншого не жди.
Злетілись однокласники до тебе,
Із квітами, але сумні стоять.
І вчителька шепоче: «Ох, Миколо,
Хіба ж про це ти мріяв, як же так?
Скажи, ти на рибалку зранку ходиш?
І рани твої не болять тобі?
А чи зустрів кохану там, на небі?
В раю там гарно, мабуть, далебі?
Ти посміхайся, як завжди, бувало,
При зустрічах вітався й говорив:
«У мене все гаразд, хоч зірок не знімаю, 
Але працюю і живу , як всі».
Не долюбив і не домріяв, сину, 
Бо Україну ти понад усе любив.
І пам’ятатимуть тебе всі неодмінно,
Бо рідну землю гідно боронив.

Класний керівник – Дегтяр Н.В.

Матеріали підготували:

Роботу виконували: учениця 9 класу Ічнянської гімназії №1 Ічнянської міської ради, Заремба Дарина Олександрівна (14 років).

Керівники: асистент учителя Ічнянської гімназії №1 ІМР Дегтяр Надія Володимирівна, класний керівник загиблого; учитель Журавель Віра Миколаївна

Список використаних джерел

Матеріали взято зі спогадів мами загиблого Голуб Галини Іванівни